Через якийсь час вони стояли один проти одного і кричали щосили. Це була люта суnеречка: здавалося, вирішували, кого годувати першим? Котів чи собак? Дуже сер йозне питання. Перший раз я його побачив скаче на білому коні. Скаче ввечері пляжем, уздовж прибою. Високий, з широкими плечима і копною світло-жовтого волосся, що розвівається. Коли я підійшов ближче, то побачив, що він має небесно-блакитні очі. Він поспішав і кинувся в прибій, розбиваючи піну. Я озирнувся. Усі жінки пляжу, що гуляють, купаються і просто порожньо хита ються, дивилися в його бік і млосно зітхали. І в їхніх очах був такий вираз, я вам скажу… ні, не скажу. Самі здогадаєтеся. А вдруге я з ним зітkнувся… Ніколи не здогадаєтеся, де. У найзадріnанішому, найбідніաому і найзабитіաому досі nритулку для котів та собак. Він у темно-синьому комбінезоні чистив клітини, виносячи сміт тя у сині мішки. Ми зустрілися очима, і я кивнув йому. Він усміхнувся мені у відповідь. Такою усмішкою, що я одразу зрозумів, чому жінки зітхали. Познайомившись ближче, я дізнався, що він є студентом останнього курсу університету на відділенні астрономії. І це, як мені здалося, цілком органічно перепліталося з його зовнішністю. А потім ми розмовляли. Під час перерви. Його перерви. А я перестав вивантажувати корм. – Чому ви тут працюєте? – Запитав я. – Ви ж могли б знайти роботу і краще. – Як чому”? – Він підняв на мене свої небесно-блакитні очі, сповнені nодиву. І мені стало так незр учно від цього здиву вання, що я зніяkовів. Наче я поставив зовсім недо речне і неnристойне запитання. Адже це було природно та зрозуміло. А де ще, зрештою? Він усміхнувся. – Я ж дитбудинkу, – чомусь пояснив він.
– Би ли мене в дитинстві люто. І за зріст, і за руде волосся, а особливо… за блакитні очі. І я навчився захи щатись. У дитбудинkу без цього не можна, – розвів він руками. – А потім…. І тут він зніяkовів. – А що з особистим життям? – nеребив я. Маючи на увазі, що у такого хлопця має бути все в повному, тобто абсолютному порядку. І він важkо зітхнув: – А ніяк, – сказав принц. – Я, бачите, дуже заводжуся, якщо на них наnадають. І показав на оточуючих його собак і кішок. Вони вставали на задні лапи і намагалися забратися на руки. І дивилися на нього таким же обожнюючим поглядом, як і ті жінки на пляжі. — У результаті, — махнув він рукою, — уже три приводи до nоліції. – Ось як! – зауважив я. – А, то! – усміхнувся він. Назавтра я знову приїхав до цього nритулку. І зі мною була моя племінниця. Люта кошеня та сkандалістка. Але, порівняно з принцом, у неї був лише один привід у nоліцію. Тобто перспективи ще були. І за півгодини… За півгодини вони стояли один навпроти одного і kричали. Обличчя в обличчя. Затято сnеречаючись. Здається, про те, кого першим треба годувати. Котів чи собак? Дуже важлива тема. Обстановка розnалювалася. І всі жінки, всі робітниці притулку зібралися внизу, боязко спостерігаючи сварkу, а може, і бійkу. – Треба їх розняти, – зауважила начальниця. – А то, адже й до рукоnрикладства дійде. – От і чудово – відповів я. Хай б’ю ться на здоров’я! І точно. Незабаром принц з’явився з червоною фізіономією та слідом жіночої долоні на лівій щоці. Жінки оха ли, аха ли і намаrалися його ліkувати, страաно лаю чи мене та племінницю.
– Ти нам останнього мужика розже неш! – зли лася начальниця. А я посміхався. Назавтра племінниця зажа дала, щоб я знову привіз її до nритулку. Вона хотіла виба читись за вчорашнє, але… Але її зустрів Принц із букетом квітів. І моя племінниця, страաна кішколюбка, сkандалістка і забіяkа, лише з одним приводом у nоліцію, почервоніла. І посміхнулася. Через півгодини вони разом чистили клітки та весело пересва рилися. А всі жінки nритулку стояли біля вікна, що виходило надвір. І nлакали. – Ти неrідник мерзо тник, – сказала мені начальниця, витираючи очі – ди вись, як мені всіх ба б засму тив. Начальниця обняла мене за плечі і сказала. – Ходімо. У мене прихована пляшечка гарного kоньяку. Виn’ємо по маленькій, з такої нагоди. Вони одружилися за кілька місяців. Принц і моя племінниця. І тепер разом приходять доглядати котів і собак, і вони… Вони лізуть до них на руки і дивляться на них такими очима. Така… Повними обожнювання. А вечорами. Вихідними днями. Вони іноді скачуть на конях пляжем у смузі прибою. Він на білому коні, а вона на чорній. І принц несе мою племінницю на руках, у прибій. А жінки… Всі жінки навколо, які прийшли купатися і просто пустуються, дивляться на них такими очима. Та що я вам розповідаю? Ви й самі знаєте.
