Багато років тому мій чоловік та його мати відправили мене на заробітки до Італії. Мені було 19 років, коли я стала їхньою невісткою – недосвідченою та без потрібних навичок. Моя свекруха, замість того, щоб навчати мене, постійно лаяла мене. Народившись у багатодітній родині у далекому селі, я майже не сподівалася здобути освіту. Отже, одного разу я познайомилася з Іваном, який був майже на 10 років старший за мене. Він зробив мені пропозицію – я відразу ж погодилася.
Іван був єдиною дитиною в сім’ї, а його батьки бажали йому кращої та багатшої дружини. Я прийшла тільки з однієї сумкою своїх речей. “Я прийняв тебе ні з чим”, – часто казав Іван, і я мовчала, знаючи, що це правда. Ми прожили з моєю свекрухою 18 років, у нас народився син. Хоча я хотіла ще дітей, моя свекруха наполягала, що нам потрібні гроші, щоб не ростити їх у злиднях, як було в моєму дитинстві. Коли жінки з нашого села почали їхати на роботу за кордон, моя свекруха запропонувала мені теж поїхати – до Італії. Підтримана моїм чоловіком, я вирішила спробувати заради свого сина, щоб дати йому можливість отримати медичну освіту.
За 6 років я зрозуміла, що в Італії мені було краще, ніж із моїм чоловіком та його матір’ю. Отже, я вирішила перестати надсилати гроші додому і натомість накопичити на квартиру. Однак для цього мені треба було розлучитися з Іваном, оскільки все, що було б куплено під час нашого шлюбу, перейшло б до нього. Я не була впевнена, що мій чоловік та його мати так легко відпустять мене, оскільки вони звикли до моїх заробітків. Але я готова боротися.
