Було близько 2 години ночі, коли втомлений та сонний Олексій прийняв дзвінок із незнайомого номера. Він здригнувся від несподіванки й збентеження, коли почув голос на іншому кінці лінії – це був голос його покійної бабусі. “Онуче, це я, твоя бабуся” – сказав голос, що звучить знайомо і ласкаво. “Я хотіла з тобою поговорити.” Олексій відчував, як мурашки побігли по всьому тілу. Серце забилося швидше, а розум наповнився змішаними емоціями – здивуванням, радістю та смутком.
Його бабуся пішла з життя кілька років тому, і він завжди сумував за нею. “Бабусю, це не може бути правдою”, – промовив він, намагаючись зрозуміти, що відбувається. “Тебе ж поховали…” Голос його бабусі у відповідь зазвучав із ніжністю та розумінням: “Так, я пішла з цього світу, але я все ще тут, з тобою. Я хочу, щоб ти знав, що я пишаюся тобою і завжди тебе любитиму.” Олексій був вражений. Він не міг пояснити, як таке могло статися. Він вирішив взяти телефон і показати повідомлення про дзвінок своїй дружині, щоб переконатися, що він не уві сні або не відчуває галюцинації.
Але коли він розблокував телефон, список нічних дзвінків виявився порожнім. Жодного дзвінка, ніякого повідомлення від бабусі. Він відчув сильне розчарування та плутанину. Чи це була просто фантазія чи щось більше? Олексій усвідомив, що його розум був охоплений сильним бажанням побачити та почути свою бабусю знову. Він був так сильно сконцентрований на своїх думках і почуттях, що проник у глибини свого сну, де його уява створила це возз’єднання.
Він сів на краю ліжка, задумавшись про те, що сталося. Хоча це був лише сон, його розмова з бабусею залишив у ньому відчуття тепла та втіхи. Він відчув, що її присутність все ще супроводжує його на життєвому шляху, і що вона завжди любитиме і пишатиметься ним. З глибоким почуттям подяки та кохання, Олексій взяв себе в руки і вирішив втілити в життя мудрі поради та цінності, якими його бабуся завжди його навчала. Він вирішив хоча б раз на тиждень відвідувати її могилу та підтримувати її пам’ять, а також звертатися до неї у своїх молитвах.
