Микола підійшов до пофарбованих в білий колір дверей лікарняної палати і неголосно постукав: він прийшов провідати дружину з донькою перед завтрашньою випискою. Ася сиділа на ліжку і годувала дитинку. — Дай-но я гляну, як вона їсть, — Миколі не терпілося перевірити прикмети, про які їм з матір’ю розповідала тітка.
А вона раз у раз повторювала, що якщо жадібно їсть, значить, практична в житті буде, чіпка. Ну, а якщо нехотячи смокче груди, то чекай розбещену пані. Микола працював на оборонному заводі. «Авангард» дивом не закрили, але керівництву довелося перейти на автономність, щоб зберегти місця.
І Микола пишався своєю робочою династією, тому що на цьому заводі працював його батько з дядьком, а тепер вони з братом. Тому панну в трудовій сім’ї не гоже було мати. Дитина смоктала жадібно, з нетерпінням, і задоволений Микола почав смакувати розмову з тіткою.
— Тихо ти, а то дочку розбудиш. Тільки-тільки її приспала, — Ася кивнула в бік ліжечка в формі кювету, і Микола з подивом виявив там ще одне немовля. — А це як? Це хто? — розгублений і здивований Микола виглядав так смішно, що Ася пирснула, але одразу строго глянула на нього.
— Як це хто? Твоя дочка, копія твоєї матусі, також підтискає губки, якщо незадоволена, або складає їх бантиком, коли їй приємно. Микола не пам’ятав, щоб його мати так робила. Він глянув у колиску. Дівчинка спала і тихенько посапувала. Нічого в її рисах не нагадувало матір, скоріше, вона була схожа на нього самого і чимось на Асю, але Микола завбачливо промовчав про це.Він запитав дружину про інше:
— А тоді кого ти годуєш? — Це Іванко, правда, він гарненький? — Обличчя Асі освітилося посмішкою, — ми його тут підгодовуємо. — Як підгодовуєте? А мати його де? — Микола не розумів, чому на руках у дружини був цей чужий хлопчик, і не просто був, а як у себе …
Микола невдоволено глянув в бік немовляти: поводиться, ніби нічого не сталося. — І дружина теж, — подумав Микола про Асю, — в природі, наприклад, самка нізащо не буде годувати чуже дитинча. А тут своя дочка, — Микола покосився на ліжечко, — самотньо лежить в ліжечку, а вона, — Микола перекинув погляд на дружину, — казна кого до своїх грудей підпускає.
— Немає в нього матері, тобто є, але вона викинула дитину в сміттєпровід. Коля, уявляєш, він народився в ніч на Водохреще, коли і наша дочка народилася, — Ася радісно щебетала, поколихуючи хлопчика, який продовжував смоктати груди, — його знайшли через кілька годин на ранок. — Як викинула? — У Миколи похололо в грудях, — ти що вигадуєш? Як це можна: дитину викинути в … — Микола запнувся, бо не міг вимовити навіть, куди був викинутий цей малюк.
