Оля і Ігор знали один одного з дитинства. Разом колись грали в пісочку, потім сиділи за однією партою. Пізніше надійшли в той же ВНЗ, Правда, на різні факультети. І на третьому курсі вирішили одружитися. Ні для кого це не було дивиною.За місяць зіграли весілля, і молода пара жила у власному будиночку, який свого часу Оля успадкувала від рідної тітки.Однак не прожили й півроку разом, як між подружжям виникли непорозуміння, що переростали в скандали. Часом навіть доходило до бійок, тому що обидва були гарячими по натурі. Їх шлюб ще протримався, але незабаром розпався. Ніхто з них не міг пояснити, чому так сталося. Явної причини на розлучення не було.Оля на той час була вагітною, але дізналася про це вже в процесі розлучення.
Коли про її стан почув Ігор, то навіть запропонував забрати заяву і почати жити далі. Сказав, що, незважаючи на все, у нього збереглися почуття до неї. Однак Оля була непохитна у своїх намірах. І вони все-таки розлучилися.Після народження донечки Оля почала зустрічатися зі своїм однокурсником. Згодом почали жити разом. Ігор час від часу любив провідати Олесю, приносив дитині подарунки, також платив аліменти.Коли Олесі виповнилося три рочки, Оля віддала її в садок. Ігор часто забирав дитину із закладу і приводив її додому.
Одного разу Оля трохи затрималася на роботі. Олесю повинен був забрати Ігор. Несподівано зателефонувала вихователька і запитала, чому ніхто не приходить за дитиною, адже робочий день вже закінчився.Оля була спантеличена. Ігор ніколи не підводив. Вона швидко набрала номер Ігоря. Чужий голос раптом їй повідомив, що Ігор знаходиться в лікарні в непритомному стані – він потрапив в аварію.Вона відчула, як болісна хвиля вдарила її в груди. Оля зірвалася з місця, замовила таксі, заїхала в садок за Олесею, яку завезла до батьків, і стрімголов помчала до Ігоря.Він лежав без пам’яті. Лікар нічого не міг гарантувати. Говорив, що в таких випадках буває «50 на 50». Оля не відходила від нього. І тепер вона зрозуміла, наскільки він для неї доріг. Зрозуміла, що не зможе без Ігоря, що весь цей час вона все-таки любила його. Навіть тоді, коли вони сварилися.
Весь час, проведений у лікарні, Оля молилася за Ігоря. Він для неї тепер був найдорожчою людиною у всьому світі. Як вона не розуміла, що не відчувала цього до трагедії?Ігор відкрив очі. Вона плакала. Це були сльози радості. Чоловік посміхнувся і сказав:- Я до сих пір пам’ятаю твої щасливі очі в день нашого весілля. Вони були такі ж, як і сьогодні.Після виписки з лікарні Ігор поїхав до Олі. Зі своїм співмешканцем жінка розпрощалася відразу, коли зрозуміла, що у неї збереглися почуття до Ігоря. Тепер Ігор і Оля щасливі разом.Часом у них виникає питання: невже для того, щоб відчути справжнє щастя, треба пережити труднощі?
