У моєї свекрухи троє дітей. Старший з них мій чоловік. У родині Яша завжди стояв осторонь. Причина проста: свекруха народила його «в дівках». Його молодші сестра і брат з’явилися вже в законному шлюбі.Свекруха примудрилася з 3-х річною дитиною охомутать досить заможного чоловіка. Вітчим чоловіка одним з перших почав свою справу, відкрив якийсь кооператив ще в кінці 80-х.Благополучно пережив 90-і, не розорився в двохтисячному.Дітей на своїх і чужого вітчим Якова ніколи не ділив. Порівну купував одяг, іграшки, порівну і ременя міг всипати, якщо було за що.А от свекруха нащадків розділяла:- І навіщо я тебе народила, – частенько говорила синові, – всю сімейну картину псуєш. Всі у нас біленькі, а ти весь в тата народився. Чорний, як смола.Чим був винен Яків, який квиток в життя у мами не випрошував – незрозуміло.Тим більше, що матері він не завадив побудувати особисте життя.А у вітчима грошей завжди бракувало і зайвий рот в сім’ї нікого не обтяжував.
Ставлення матері до Яші засвоїли з дитинства і молодші сестра з братом. Уже в дитячих сварках: «ти ніхто», «ти нам не рідний», «мій папка тебе напуває і годує», – щедро звучало з вуст сестри Марини і брата Артема.- Знаєш, – говорив чоловік ще в перші місяці нашого шлюбу, – у мене таке відчуття, що вітчим єдиний мій рідний чоловік в цій родині.Зі свекрухою я майже не спілкувалася, ну не цікава їй була дружина нелюбимого сина, при знайомстві вона подивилася на мене гидливо і мовила:- Ну чого ще було чекати від нього? Живіть, як хочете і де хочете.І ми жили. Знімали квартиру, зате ні від кого ні в чому не залежали. А через рік після весілля вітчима не стало. Раптово. Точніше раптово для всієї родини, сам свекор, ніби щось відчуваючи, паперу упорядкував.Будинок дістався свекрухи, а кожному з дітей, включаючи і пасинка, вітчим відписав по двокімнатній квартирі. Вся нерухомість була оформлена дарчими. А основне заповіт, яке стосувалося фірми, вітчим чоловіка ухвалив розкрити через півроку.
– А йому за що? – сестра Марина була у нестямі, тикаючи пальцем в сторону мого чоловіка вона повторювала, – він якийсь стосунок до татові має?Свекруха теж була незадоволена: не заслужив. Проте, ми виявилися власниками житла. Жили ми спокійно в новій квартирі два місяці, а потім нас зволила відвідати свекруха.- Значить так, – заявила свекруха, – стару забереш ти.Яку стару? Ми нічого не зрозуміли.- Яку, яку, мою свекруха, – заявила мати чоловіка, – на що вона мені здалася, я її все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй памперси міняла?Виявилося, що ні сестра, ні брат Яші теж не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не могла жити і потребувала догляду: після інсульту у жінки відмовили ноги.- Тобі тато квартиру залишив, – заявив брат Артем, – ось і відпрацьовуй.Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Ірину Єгорівна. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавим і життєрадісною людиною.
Природно, їй було прикро, що рідні внуки з нею так вчинили, вона сказала в перші ж дні: Мати їх розпестила, невістка моя, а тебе, Яша, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідним, а для мене ти тепер більше, ніж рідний.Марина і Артем відвідувати бабусю не рахували потрібним. Ні дзвінка, ні візиту.Доглядати за Іриною Єгорівною було не важко, вона на кріслі-каталці примудрялася навіть вечерю нам з чоловіком приготувати.А ще через 4 місяці було оголошено заповіт вітчима, що стосується активів його бізнесу. Він все заповідав своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи, і її молодших дітей.-Бабуся я забираю, – сказала Марина, підійшовши до нас.- Чи не ти, а я, – замайорів Артем.- А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? – запитала Ірина Єгорівна жадібних онуків, – мені добре у Яші і я нікуди не піду.Вона так і залишилася у нас, майже відразу, подарувавши моєму чоловікові все, що їй дісталося за заповітом покійного Яшин вітчима.
Свекруха, зовиця і дівер намагалися оскаржити це; був суд, але вони програли.Їм і так дісталося багато, але про запас багатство не пішла.Артем примудрився влізти в якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати за борги, він повернувся жити до матері.Марина вийшла заміж, але з чоловіком не зжилася, виховує її дитини теж свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя.Нещодавно Ірини Єгорівни не стало. Розбираючи речі бабусі ми знайшли акуратно складений аркуш, писав вітчим Якова:”Мама, якщо зі мною щось трапиться, йди жити до мого Яші. По-моєму, з усіх моїх дітей, він найдостойніший, хоч по крові він нам і не рідний. Прости за те, що не зміг виховати такими ж Маринку з Артемом ‘
