Людмилу Романівну не цікавило, що онукові нема чого їсти, і що син із сім’єю скоро залишиться на вулиці. Тільки дзвінок сватті вивев її з себе

ПОЛИТИКА

— Прокинувшись вранці, я взяла телефон і помітила, що є два пропущені дзвінки від моєї сватті, ну, матері Ліди! – каже Людмила Романівна, шістдесят років. — Я була здивована, навіщо вона мені дзвонить. Відверто кажучи, стосунки у нас не дуже добрі. Та й навіщо, якщо вона ще до весілля повідомило мені, що мені просто необхідно залишити молодим одну зі своїх квартир? Я виростила свою дитину, дала їй освіту, допомогла стати на ноги, зараз їй уже за тридцять. Більше я нікому нічого не винна! … Людмила Романівна із чоловіком живуть безбі дно : здають в оренду дві успадковані квартири, отримують дві пенсії, чоловік працює за добру зарплату. Тому вони не бідні, регулярно їздять у пристойний санаторій, купують собі новий одяг та делікатеси . Син Руслан та його родина бідніші за батьків. У них із дружиною Лідою шестирічний хлопчик та іпотека. Дорослі працюють, дитина ходить у дитячий садок, а свекруха допомагає їм у разі форс-мажору чи хвороби.

Люда теж проти того, щоб няньчитися з онуком. Треба відзначити, що Руслан та його дружина і не турбували родичів благаннями посидіти з дитиною. Вони справлялися самі. Донедавна у них все було добре, але останній рік… Руслан втратив роботу минулої зими, коли фірма збанкрутувала. Спочатку скоротили премії та бонуси, потім відпустили деяких співробітників, а на початку лютого керівництво навіть запропонувало: «Шукайте іншу роботу». Руслан метушився, бо йому потрібні були гроші на іпотеку! Зарплата у Ліди скромна, майже вся йде на іпотеку, і на життя залишається зовсім небагато. І мама, і свекруха розуміють, у якому складному становищі вони є. Теща чудово усвідомлює кризу, оскільки активно допомагає з покупкою продуктів, забезпечує пирогами та котлетами, купує фрукти для дитини.

А ось Людмила Романівна не бере участі. – А чим я можу допомогти? — знизує вона плечима. – Дати грошей дорослому синові? Але ж це неправильно! А днями Людмилі Романівні зателефонувала сваття, з образою. — Вона вважає, що син не в змозі забезпечити сім’ю, все тепер на Ліді! – каже Людмила Романівна. — Іпотека, дитина, борги… Руслан не хоче чи не може допомагати, та й навряд чи він зараз працюватиме. Тож, додає сваття, нехай батьки підключаються. Візьміть іпотеку на себе, доки син не встане на ноги; чим більше тим краще! Ви такі розумні, що посідали на нас із дочкою і підпираєте ногами! Чи ведуть Людмила Романівна та її чоловік себе неналежним чином? Чи батьки повинні втручатися і допомагати своїй дитині, яка показала себе невдахою? У таких обставинах «я його виростила, виховала, мені більше думати нема про що» — не аргумент. Кого ви виховали, якщо він не може стояти на ногах, і це виховання годиться лише для того, щоб витерти об нього ноги?