Та Великдень для Романа з Іриною стала знаковою. Додому вони поверталися дуже щасливі. “А життя все-таки прекрасне ”, – мовив Роман. І Ірина зрозуміла, що її старання не були марними. Тому що на шляху до щастя їй довелося багато чого пережити. Хлопець був з багатої сім’ї, його батьки працювали в одному з вузів, тому після закінчення школи він поповнив студентську сім’ю. Ні в чому не маючи проблем, Роман відрізнявся від інших: дорогий одяг, на другому курсі вже мав авто, правда, їм мало їздив, тому що батько не дозволяв, обіди в дорогому кафе. Від дівчат відбою не було. А він закохався в горду красуню Анну. Дівчина користувалася своєю красою, на молодших не заглядав, і на першому курсі вже зустрічалася з п’ятикурсником. Роман не звик до поразок, тому не давав проходу дівчині. Але все марно. Як тільки побачить, що вона йде, тримаючись за ручку з Русланом, то ніби коти шкребуть по душі. – Не ходи і не мрій. Я виходжу заміж, а ти хороший, так що знайдеш собі іншу, – випалила якось Анна, коли хлопець зупинив її біля під’їзду ввечері. З тих пір Романа ніби підмінили, хлопець почав заглядати в чарку. Згодом це захоплення переросло в звичку.
Роман почав прогулювати заняття. Одного разу, коли він не прийшов на пару, в двері його квартири подзвонили. Ромка солодко потягнувся і зі словами: ” Кого там принесло? “- пішов відчиняти … О, Ируся. – А ти чого тут? – запитав одногрупницю, яка стояла, усміхаючись хлопцеві. Він з дівчиною спілкувався мало. Адже Ірина була тихонею. Сиділа на останній парті, хоч і добре вчилася. Приїхала вона в місто з сусідньої області. І не соромилася, що живе в сільській місцевості. Багато розповідала про природу, про те, що батьки приватно господарюють. Коли літо, їй ніколи ніжитися на сонці або біля озера – вистачає роботи в полі. – Коли покажеш, як там, у твоєму селі? – кинув одного разу Роман. Ірина сказала: – Добре… Зараз вона прийшла до нього, навіть сама не знає, чому. Їй давно вже подобався Роман, але вона не «вішалася до нього на шию. Мовчки спостерігала за його життям, розбудовувалася, коли бачила його з іншими. А коли Роман став таким, як зараз, то у дівчини душа плакала. Тому в перший же день, коли Роман не прийшов до вузу, Ірина вирішила відвідати його.
У друзів розпитала адресу і зважилася постукати в двері хлопця. Той здивувався, але запросив Ірину в квартиру: – Що дивишся? Шкода тобі мене? – А ти слабак. Думаєш, вона одна на світі? Ой, що я говорю … – запнулася на півслові. – Знаєш, – щиро посміхнулася, – а давай поїдемо до мене в гості. Ти ж обіцяв подивитися цю нудну село. Тим більше, що незабаром свята. Весна, у нас добре. І ти іншими очима подивишся на світ. – А давай. Коли їдемо? Сьогодні? – Завтра, – розсміялася Ірина. – Якраз п’ятниця попереду вихідні. А в неділю Великдень. Але ти не думай, що будеш святкувати. Ще трохи попрацюєш … – А як ти представиш мене батькам? У селі ж у вас такі традиції! – Друг … – А якщо більше? – змовницьки мовив Роман. І пильно дивлячись в очі Ірині, побачив, що вони у неї великі і блакитні, а також Красива посмішка. І вона ніяковіє, коли він до неї залицяється.
– А на більше треба заслужити, – мовила і перевела тему на книги, яких в Романової кімнаті було дуже багато. Після пар, як і домовлялися, молоді люди поїхали в село. – Скільки вже можна трястися по цьому бездоріжжю, – нив Роман, схиливши голову на плече подруги. Та наїжачила його волосся і заспокоїла: – Ще трошки. Не будь примхливим підлітком. – І то ти кожні вихідні так їздиш? – А є вибір? – відповіла. Ірина попередила батьків, що приїде не сама. Увечері на порозі їх зустрів батько: – Так майбутній зять, чи як? – Друг, – відповіла Ірина. – А може, і майбутній зять, – засміявся Роман. У вимитого хаті вже пахла Великдень. Великі білі буханки, щедро залиті білком, на яких Ірина мама написала шоколадом «Христос Воскрес», лежали на застеленому білою скатертиною столі. Поруч-корзина і вишитий рушник.
Роман не міг відірвати очей від цього столу: – Так багато … Мабуть, інших пригощаєте? – Пригощаємо, – защебетала Ірина, – знаєш, скільки у моїх батьків хрещеників. Ці маленькі пасочки для них. На наступний день Ірина постукала в кімнату, де спав Роман, зі словами: «Вставай, ледащо, будемо яйця фарбувати». Як хлопцеві хотілося поніжитися в ліжку, але він пересилив себе і швиденько одягнувся. На порозі вже стояли батькові гумові чоботи: «взувай, підемо на болото. Там якраз цвіте латаття. Люблю їм фарбувати яйця. Вони виходять жовтенькі, ніби маленькі курчата … Наскубем березових бруньок – це для зелених. А із столового буряка нафарбувати красненьких; прості сільські істини Роман сприймав як велику премудрість. – Може, супчику з грибами поїсте … А ти, майбутній зятек, ще, може, й сто грамів не проти? – компроментірующе запитав батько. – Ні-ні … – сказав Роман, червоніючи по самі вуха. І додав: – А сніданок треба заробити.
Чи не так? – і схопивши за руку Ірину, скоріше вийшли з дому. У селі пахло весною. Дерева ось-ось повинні були вибухнути малесенькими листям. Трава вже піднімалася і створювала зелений килимок. На болоті вода була холодна, але жовта латаття вже світилася з цієї темряви. Шкода було рвати … але ж це для свята, тому Роман складав ніжні квіти в сумку. Він в цей момент глянув на Ірину і подумав: «Яка ж вона красива. Як можна було відразу не розгледіти таку красу? » І він хлюпнув їй в обличчя крапельку води. Вона йому горнулася цілу жменю … … В кошику посміхалася пасочка, яйця на три кольори. Ірина мама запекла в печі домашню ковбасу з гірчицею і часником, так і її кільце поклала в мисочку. Вийняла і зарум’яненим індика. Роман хотів ущипнути трішки скоринки, але Ірина пригрозила пальчиком: не годиться. І хлопчина, ковтаючи слину, дав слово почекати до неділі, коли все вже розговіються. – Розговітися … Я такого слова і не чув, – засміявся він.
З суботи на неділю Роман вперше в житті провів ніч в храмі. Зазвичай любитель поспати, тепер він зловив себе на думці, що зовсім не хоче спати. Йому добре, солодко і спокійно. Йому спокійно тут і з цією дівчиною. Тому він ніжно взяв Ірину за руку. Вона посміхнулася. Коли священик мовив: “Христос Воскрес! ” Роман і собі разом з усіма відповів: «Воістину Воскрес!» – Ти знаєш, заради таких днів варто жити. Яка ж вона прекрасна, життя … – прошепотів Роман. – Тепер це буде наш з тобою свято. Спасибі, що повернула мене до життя … Воно прекрасно, якщо поруч є такі люди, як ти.
