Я народився, коли мої батьки були вже у поважному віці. Я завжди багато працював і всіляко намагався забезпечити своїм батькам безбідну старість. Я завжди був наполегливим і працьовитим і піднявся кар’єрними сходами. Добре заробляв і завжди надсилав гроші своїм батькам. Я вже переїхав жити до столиці, а тут усе дорожче, ніж у нас у місті. У столиці продукти були дуже дорогими. Та ще я вирішив купити собі квартиру в іпотеку. Я був молодий, і був час купувати квартиру, поки я добре заробляю і зможу оплатити іпотеку. Батькам про квартиру я не розповів. Я хотів облаштуватись, сплатити все і одружитися, коли б у мене не було боргів.
Батькам мені довелося надсилати менше грошей, але не так мало, щоб їм не вистачало. І ось почалося ціле уявлення. Що я невдячний син, вони в мене всю душу вкладали, на секції та гуртки відправляли, а я виріс таким нікчемним, що зовсім про батьків не думаю . Хоча я надсилаю їм по 30 тисяч гривень на місяць. Батько мені сказав, що працювати вони більше не можуть, а я маю забезпечувати їх усім, а те, що я висилаю, дуже мало. Хоча я ледве плачу іпотеку та їду на роботу на метро, щоб зайвий раз паливо не використовувати і хоч трохи заощадити на своїх нервах та здоров’ї.
Дізнавшись про іпотеку, вони засмутилися ще більше, назвали мене егоїстом, адже я не подумав про батьків, перш ніж брати іпотеку. Але вони цін у столиці не бачили. Я ледве зводжу кінці з кінцями, а грошей їм обов’язково надсилаю. Я не витримав цих нападок, розвернувся та пішов. Вони досі зі мною не розмовляють, хоч я щомісяця пересилаю їм гроші. Я навіть не знаю, куди вони їх витрачають. Вони в мені бачать лише гаманець. Я завжди маю їм гроші віддавати, а куди вони їх витрачають, мені невідомо.
