Азім жив з батьками в Україні. Він прекрасно знав дві мови, шанував Статут свого народу, але більше все-таки тягнувся до законів країни, в якій жив. Закінчивши школу, Азім вступив на навчання до університету, де познайомився з синьоокою дівчиною з довгою русявою косою. Її звали Оленою. Він закохався до нестями і почав зустрічатися з нею. Батькові розповів і той, здавалося б, нічого не мав проти. Слова не сказав навіть. Азім зрадів. Коли дізнався, що Олена вагітна, він погодився з тим, що вона повинна народжувати. Адже аборт – це страшний гріх. Олена була на сьомому місяці, коли Азім привів її в будинок. – Відведи цю язичницю геть, бачити її не хочу в своєму домі, – закричала мама Азима. А на наступний день батько сказав: “Ти скоро одружишся, наречена вже готова, залишилися формальності”. – А я не хочу. У мене з Оленою буде дитина скоро. – З Оленою?
Ти думав, я тобі серйозно дам благословення на шлюб з українкою? Не ганьби свій рід, ти повинен одружитися на своїй. Піти проти волі батька Азім просто не зміг: не так він був вихований. Він розлучився з Оленою, хоч серце бол іло. Стояв з нею довго біля порога, обіймаючи й цілуючи її мокре від вологих солоних доріжок сліз обличчя. Він плакав разом з нею і разом з ними плакав дощ за вікном, але Азім не зміг опиратися батькові. Весілля зіграли з розмахом, тільки наречений не радий був, все думав про Олену, адже вона сказала йому, щоб він більше не смів з’являтися і нагадувати про себе, раз не може залишитися з нею. Дружину Азім не любив, не відчував навіть симпатії до неї. За три роки вони не змогли зачати дітей, тому що він просто не міг перебувати поруч з нею.
Олена переїхала в інше місто, Азім божеволів від власної дурості, але так і не зміг відшукати її. Він почав думати про те, що не сталося б нічого поганого, піди він проти волі батька раніше. Ось тільки тепер виходу не бачив, навіть не знав, де її шукати. Він почав вживати багато алкоголю, хоч якось справляючись з власним бол ем. І одного разу настільки сильно перебрав, що потрапив в лікарню з передозуванням. А коли прийшов до тями, він побачив поруч з собою Олену. Одягнена в медичний халат, вона сиділа біля його ліжка і тримала за руку. – Олено, – підскочив Азім, але в голові запаморочилося і він мало не впав. У неї з очей потекли сльози.
Твій батько знайшов мене, і сказав, що якщо я прийму твою релігію, то він дозволить нам одружитися. Ось тільки я не збираюся ділити тебе з кимось і наполягаю на тому, щоб для початку ти розлучився. – Я зроблю все, і ти можеш навіть не приймати релігію! Я зрозумів, що люблю тебе більше повітря, я буду боротися за нас, поки дихаю. І я хочу побачити нашу дитину. – Дочка, – прошепотіла Олена. – У нас росте дочка.
