Попросилася Віка до мене пожити. Ми живемо з чоловіком удвох, не дуже хотіла її пускати на «невизначений термін», але ніби як подрузі не відмовиш І ось минуло кілька тижнів її проживання у нас, і я стала помічати, що мій чоловік якось роздратовано став реагувати на все, не поспішав мені ні в чому допомагати, все, що просила, робив з небажанням або пропонував мені робити самій . Якось увечері лягла спати, але встала в туалет, а він біля кухні. Іду і чую їх розмову. Мояподруженька чоловікові і ‘співає’-Ти ж розумієш, Славка, що ти в неї під каблуком
Вона тобою керує як хоче, у вас в родині вона головна, а ти все просто приймаєш, як є, і слова поперек їй ніколи не скажеш. Я коли зі своїм розлучилася, все робила сама, і на роботу, і з дитиною, і за продуктами, а як інакше. Ну, у вас своя сім’я. А далі в мене взагалі руки-ноги затряслися від почутого: «Я сьогодні ось, колг0тки порвала » (Я до того моменту вже стояла скраю темного дверного отвору, але вони так були захоплені одне одним, що не помічали) і показує йому стрілку десь набагато вище коліна .
А він сказав, як відрізав: “Та які проблеми, Віка, сказала б відразу, не залишимо ж тебе без колготок!” І з кишені на стіл їй п’ятсот гривень кинув! Я тепер вже трохи зі сміху не пирснула, стрималася, швидко втекла з коридору і вирішила, що мій чоловік ще не «безнадійний». Вранці Віку попросила з’їхати. І почула я про себе стільки нового: і яка я погана, нікчемна подруга, що кидаю її, і фобії у мене на порожньому місці. З’їхала. З чоловіком все налагодилося. Більше не ризикую: подруги подругами, а жити до себе ніколи не запрошую, навіть ночувати.
