Багато молодих людей виїжджали з села, так як в місті було більше можливостей. Так зробила і я, незважаючи на те, батьки мене довго відмовляли. Подружка допомогла мені знайти нормальну роботу, адже вона вже давно працювала в салоні краси. Господиня шукала адміністратора, ось я і підійшла їй за всіма параметрами. Зарплатня була копійчана, але мені на життя вистачало. Ми з подругою зняли кімнату, одну на двох, і почали новий етап дорослого життя. Коли я вже більш-менш облаштувалася і обжилася, то і почала допомагати батькам грошима. Спілкувалася зі мною тільки мама; папа довго тримав образу і ігнорував мене. Син господині якось часто став заходити до нас в салон. Я зрозуміла: він положл на мене око. Через якийсь час він приніс букет квітів і запросив мене на побачення. Ми не маленькі діти, довго за ручки не ходили, і як результат – ваг ітність.
Денис одразу зни к з горизонту, а господиня просто ігнорувала мій округлений живіт. Коли я йшла в декрет, вона мені дала “премію”, мовляв, на перших порах вистачить. Я нар одила дитину і зрозуміла, що вона нікому не потрібна. Рідному батькові було навіть не цікаво, як звуть дитину, який у нього вага і зріст. Тоді я вирішила написати відмову. Якби я повернулася додому з дитиною, тато б вигнав мене з дому, він би такої ганьби не пережив. Акушерка довго вмовляла мене змінити рішення. Вона мені пояснила, що будинок малятка – це місце, де всім начхати на дитину. Персонал годує сумішшю і змінює памперси за графіком. Там нікого не цікавить настрій, самопочуття дитини – все роблять за розпорядком. Вона казала мені, що діти, які ростуть без мами, стають “іншими”. Вони відстають у розвитку, не піддаються вихованню, а потім вступають на неправильний життєвий шлях.
Навіть тим, кого усин овлять, не пощастить, адже вони все життя будуть вихлюпувати свою образу на прийомних батьків. Ця літня жінка буквально розбила мої рожеві окуляри. Я розпла калася і розповіла їй свою історію. – Не переживай, завтра твоя мама приїде, ви все обговоріть. Вона обов’язково підтримає тебе. – Звідки вона знає, що я тут? – Головний лікар їй подзвонив, він зауважив, що тобі важко. Мама дійсно не стала мене дорікати і сказала навіть не думати про те, щоб писати відмовну. Та й батько мене здивував своєю реакцією. Він, звичайно, прочитав лекцію, що він знав про наслідки, але відразу почав святкувати наро дження онуки і чекати нашого приїзду. – Мама, спасибі тобі за все! – прошепотіла я. Минуло вже багато років, а мені до сих пір страшно згадувати про те, що я мало не відмовилася від своєї дитини.
