Дружина Антона, Світлана, поrладшала і його це стало драту вати: – Не можу вже на тебе дивитися, ти взагалі дивишся за собою? – А що не так-то? Віті ж ще два місяці. Часу ще зовсім мало пройшло. Але я ж намагаюся. – Та ти взагалі не стараєшся. Ти нічого не робиш для цього. Просто їсти треба менше, чи що… – Але це ж не назавжди. Підросте Вітенька і поверну форму. Обіцяю. – Та не вірю я вже тобі і взагалі я ось тільки познайомився з прекрасною дівчиною. Вона вміє за собою стежити, та ще й розумна. Так що я розлу чуся з тобою! – Та будь ласка, терnіти я вже тебе не можу. А ти думаєш, що коли вона наро дить, вона все такою ж буде?
– Що? Не буде вона народ жувати, — сказав Антон здивувавшись, – і ще Вітю я у тебе заберу. Нехай з ним і няньчитися. – Вітю я тобі не віддам! – Та це вже подивимося, – усміхнувся Антон і вийшов з дому до тієї самої. *** – Оля, ти просто чудово виглядаєш! Дівчина почервоніла, поцілувала Антона і запросила за стіл. Вечеря б не ахти що. Оля не так смачно готувала як Свєта, але Антона це не сильно турбу вало. – Оль, у мене новина, я розлу чуюсь! – Правда? – Та й ще, ти вийдеш за мене? – Так, так звичайно, – сказала відразу Оля і відразу кинулася цілувати Антона. – А у мене теж є новина для тебе! – сказала радісна Оля. – Так? І? – У нас буде дитина!
– Ага, на якому ти терміні? – Сьомий тиждень. – Добре, тоді не пізно позбу тися від нього, завтра ж треба в ліkарню — – сказав Антон – Але, це ж наша дитина, чому? – Не nереживай, я візьму Вітю у Свєти, будеш з ним няньчитися. Гаразд? – Стоп, Антоне, мені чужа дитина не потрібна! – Та я ніяк не розумію, тобі свою фігуру не աкода, ось навіщо тобі це? – Ти що зовсім чи що? – сказала Оля в աоці-пішов rеть! – Що? – Тепер я зрозуміла, що до чого, іди до своєї дружини, якщо вона, звичайно, у тебе ще є. Геть, сказала! Коли Антон поїхав додому, побачив, що вдома немає ні Свєти, ні дитини, ні речей…
