Навесні батьки вирішили продати свою дачу. Вік і здоров’я не дозволяли ретельно працювати на садовій ділянці, у дочки з чоловіком маленькі діти, робота, часу на допомогу батькам зовсім не залишалося. Довго думали пенсіонери, але все ж зважилися на продаж. Віра, старша дочка, зітхнула з полегшенням! Нарешті, закінчаться образи і нерозуміння. Часу копатися на дачній городі зовсім не вистачало, та й дача розташована на пристойній відстані від міста. Поки в суботу вранці доберешся до ділянки – півдня пройде. Віра давно пропонувала батькам продати дачу і купити ділянку ближче, вона мріяла не займатися цілодобово прополкою, а влаштувати на ділянці зону відпочинку, щоб можна було і з книжкою посидіти, і шашлики посмажити.
Але батьки звикли бачити в дачі джерело забезпечення заготовками на довгу зиму. У Віри з Іваном вихідні пролітали непомітно, домашні справи стояли на місці, а у чоловіка робота така, що могли і в вихідний змусити вийти на підміну. Віра давно розуміла, що від ділянки більше проблем, ніж відпочинку, після вихідних на дачі хотілося тільки відпочивати. Тому, коли батьки повідомили про своє рішення, Віра дуже зраділа. Дачу продали, пару років пройшло спокійно, але потім жінка скучила. Вона не забула свою мрію, і чоловік запропонував купити ділянку для сімейного відпочинку. Графік роботи у нього став нормованим і на вихідні можна спокійно відпочити від міської суєти на свіжому повітрі. Буде і дітлахам роздолля, є де пограти, поплескати в басейні.
Посадки передбачалися по мінімуму, кілька ягідних кущів, яблуня, груша та й все. Тільки для дітей, нехай запасаються на зиму вітамінами. Батьків попередили відразу, що купують дачу для відпочинку! Приїжджати відпочивати – завжди будь ласка, але ніяких грядок, прополки не буде. Всі погодилися, залишилося тільки вибрати відповідну ділянку. Довго переглядали оголошення, їздили, дивилися, і нарешті знайшли підходящий варіант з непоганим будиночком. Дачу їм продав один дідусь. Залишившись один, без дружини, він закинув городні роботи та шукав покупців. Угода відбулася. Віра була на сьомому небі від щастя, її мрія збулася. Будинок в пристойному стані, придатний для житла, не вимагав термінового ремонту, тому цього літа вони з чоловіком планували зайнятися благоустроєм самої ділянки. Взявши відпустку, подружжя весь час проводили на дачі.
Перший тиждень пройшла спокійно, а на початку другого до них завітав гість – дідусь, колишній господар дачі! При продажу він обговорив, що трохи пізніше забере свої речі, що залишилися і інструменти. Покупці не заперечували. Але з перших же хвилин Василь Петрович став пред’являти претензії! – А де тут біля входу ріс кущ калини? – Василь Петрович, кущ викорчували, тим більше, що він весь засох, та й калина нам не потрібна. – Ну ні, ми так не домовлялися! Цей кущ ми з дружиною садили років двадцять тому, завжди калину збирали, а ви говорите засох. А тут ми полуницю садили, а у вас що? Якісь камені накладені! -Так, це альпійська гірка, прикраса на ділянці. Василь Петрович по-хазяйськи пройшовся по ділянці і всюди знаходив те, що йому не подобалося.
Іван, не витримавши, сказав: -Василь Петрович, ви продали свою дачу нам, всі документи оформлені, гроші ви отримали! Тепер ми тут господарі і будемо облаштовувати ділянку так, як вважаємо за потрібне! – Ну ні! Ці яблуні і смородину я сам садив і можу приїжджати за врожаєм, коли захочу. – При продажі ви таких умов не ставили. Якби ми знали, що, продавши сад, ви вважаєте за можливе продовжувати ним користуватися, то ми б знайшли іншу ділянку. Колишній господар щось пробурчав, забрав пару лопат і поїхав. Іван з Вірою зітхнули вільно, але настрій був зіпсований. На наступний день, після обіду, подружжя побачили, що в хвіртку заходить Василь Петрович. В руках у нього був невеликий кущик. Він мовчки став пристроювати його на те місце, де раніше ріс кущ калини. Іван підійшов до старого: – Дозвольте запитати, що ви тут робите? -Каліну саджу.
– А яке ви маєте право на нашій ділянці щось садити? – Маю право. – Добре, тоді повертайте нам гроші і тоді ділянку буде знову ваш. – Нічого я повертати не буду, а калину посаджу! У хвіртку постукали. Увійшла сусідка і здивовано вигукнула: – Петрович, ти ж начебто продав сад! Що ти тут господарюєш? Старий став скаржитися на нових господарів, що вони все переробляють, а йому це не подобається. – Так це тепер їх дача, вони і роблять все по-своєму! Іван з Вірою стали пояснювати сусідці, що не можуть довести літній людині, що він тут не господар, хотіли навіть розірвати угоду і повернути йому дачу, за умови, що він поверне гроші; він не згоден, але їздити сюди збирається постійно. – Ох, даремно ви з ним зв’язалися! З цим дідом вся наша вулиця давно посварилася, якийсь він дивний став, коли не стало його дружини. Чи не дасть він вам життя, так і буде сюди їздити. Я і зайшла з цього приводу, хотіла попередити вас, але, схоже, запізнилася!
Треба йти до голови кооперативу, нехай вони йому пояснять, що дача продана і він тут не господар. Поки вони розмовляли, Василь Петрович закінчив з кущем і мовчки пішов. Він приходив ще кілька разів, забирав якісь речі, господарював на ділянці і мовчки їхав. – Так, Віра, треба щось робити, в наступний прихід я можу не стриматися. Вранці Іван встав рано і поїхав до міста. Він працював в будівельній компанії і був на доброму рахунку. Всі знали його, як грамотного і відповідального фахівця і тому, коли він виклав своє прохання, вся бригада пішла йому назустріч. Спочатку трохи посміялися: – Ну ти, Іван, влип! Купив ділянку з приданим! Але наступні два дні все допомагали йому встановлювати хороший паркан.
Їм пощастило: з якихось своїх причин, Василь Петрович два дні не приїжджав на дачу, а коли на третій день з’явився, то побачив, що ділянка стала для нього неприступним. Він довго стукав у ворота, кричав, лаявся, навіть збігав до голови кооперативу, де його вже чекали. Сусідка розповіла про те, що колишній господар не дає спокою новим власникам. Що вже там йому сказали, але до Івана з Вірою він приїхав після цієї розмови останній раз, зайшов разом з сусідкою і головою кооперативу, зібрав залишки своїх речей і поїхав додому. Нові власники дачі дуже сподіваються, що поїхав він назавжди. Але ворота, на всякий випадок, довгий час тримали закритими.
