Дорога свекруха, спасибі, що ви народили мені такого сина. Я, дивлячись на подружок, які знайшли свою любов і тепер могли хвалитися кільцем на пальці, або спільним проведенням часу, теж мріяла про чоловіка і велику щасливу родину. Мріяла, як ми одного разу поїдемо на море і будемо плескатися в його хвилях, купимо дачу і облаштуємо її так, як нам хочеться. І ось зустріла вашого сина. Я дивилася, як він піклується про вас, з якою повагою відгукується і розуміла – ви навчили його поважати жінок і ставитися до них дбайливо. Я вже передчувала, як мої мрії стануть реальністю і я створю сім’ю з теплим працьовитим чоловіком. Хіба не це щастя? Дякую вам і за те, що одного разу ви вказали мені на мою помилку . так, він турботливий і працьовитий, але тільки для однієї жінки. І ця жінка – не я. Ви привчили його обслуговувати свої потреби – привозити ліки та їжу на перший поклик, підкрутити поламані дверцята шафи, почистити у ванній трубу, яка засмітилася і цей список можна продовжувати до нескінченності.
Але ви не збиралися відмовлятися від цього. Ви так і сказали: «Як тобі не соромно просити у чоловіка, щоб він віз тебе на дачу, замість того, щоб віддавати синівський обов’язок своєї матері. Мама завжди на особливому місці – ти зрозумієш це, коли виросте твій син ». Але я зрозуміла раніше. І слава Богу. Він мчав щоразу, коли ви його про це просили. Неважливо, що за вікном: дощ, мороз чи стихійне лихо. Він завжди був готовий відправитися заради Вас хоч на край світу, чого не зробив би для мене. Спасибі, що, поглянувши на все це з боку, коли він в черговий раз посеред ночі понісся до Вас, тому що ви сильно засмучені через суперечку з батьком, я усвідомила: вся ця турбота буде діставатися Вам, тому що він любить маму безроздільно і безмежно. Здається, саме ви – головна жінка в його житті. І, можливо, такою і залишитеся. Спасибі і за переживання, які раптово обрушилися на мене з-за того, що я не бачила підтримки з його боку, коли на роботі колеги звинуватили мене в тому, чого я не робила.
Я чекала, що одного разу прийду додому, а він просто обійме мене і скаже: «Ми все здолаємо». Але цього так і не відбулося. Жодного разу. Можливо тому, що в цей час він постійно бував у іншої жінки. У вас. Дякую за втому і гіркоту, яка з’їдала щоночі. Я програла, коли мені не вдалося в черговий раз відокремити сина від матері і направити його увагу в свою сім’ю. Я намагалася з ним поговорити без лайки, без криків і сварок, але хіба це дало хоч якісь результати? Спасибі, що переживання, в які я провалилася як в безодню, одного разу показали ны, відкрили мені очі. Реальність приголомшила, і я все остаточно зрозуміла. Мені не потрібен чоловік, закоханий у власну матір. Навіть якщо він у всіх сенсах позитивний. Мені потрібен звичайний чоловік.
Нехай він іноді буде забувати винести сміття, або кепкувати з мене, нехай у нього будуть невдалі друзі або у нього не буде амбіцій. Зате з ним я буду відчувати себе потрібною. Я повністю його, а він – повністю мій. Ось вона, взаємна любов. Любов, про яку я мріяла. Спасибі за те, що, зрозумівши все це, я пішла від колишнього чоловіка, тобто від вашого сина, і зустріла свою людину. Того, кого так сильно хотіла зустріти. І як добре, що з вашим сином ми так і не народили дитину. Я не звинувачую вас або вашого сина. Це був досвід, за який я щиро вдячна. Як добре, що я його зустріла. І як чудово, що я відпустила його назад до вас. Передавайте “привіт” вашому синові, адже він зараз напевно десь поруч. Нехай він теж буде щасливий. Ми всі це заслуговуємо. Спасибі! І прощайте. З вдячністю, невістка!
