Лена з важким сеpцем сідала в автобус: він не прийшов проводжати. Тепер вона відчула, що це значить — зхолодати душею

ПОЛИТИКА

Сіла на своє місце і затягла шторку, не хотіла нічого бачити і не хотіла, щоб хтось бачив її очі, переповнені тугою. З Максимом вони познайомилися тиждень тому і не могли розлучитися — він був ніжним, добрим, веселим. Зустрічалися щовечора і вірили, що попереду ще багато зустрічей, хоч і починалося навчання і у нього, і у неї в інших містах. Вчора вона дозволила йому набагато більше, ніж наставляла мама. Може, через це він не прийшов? Вирішив, що взяв своє і нічого більше доглядати? Як же важко. Чи не буде дзвонити, чи не буде набиватися в улюблені? Цілий місяць тягнувся, як рік. Нарешті, приїхала і відразу до подруги, Наталі. — Вітання! Що нового? — Нічого. Вранці на навчання, потім додому. Гуляти ніде, ось і сиджу — тебе чекаю. А ти як? — Так теж ледве дочекалася, щоб приїхати. Нікого з наших не бачила? — Та ні. А що? -Що? Ти не бачила того хлопця, з яким «була» і який мене відразу після цього покинув? Так вона повинна сказати? Ще й перед подругою здатися не з кращого боку.

Краще вже зробити вигляд, що ті зустрічі були не важливі. — Так, могли б подзвонити, щоб сьогодні де-небудь вийти? — О, відмінна ідея. Телефонують на вечір. Спочатку посидять де-небудь в парку, а потім куди настрій поведе. — Як твій кавалер, — запитує Ліда її, — Такий класний! — Та нічого, ми ж не одружитися планували. Зідзвонюємося і все. А вона планувала вийти заміж і жити довго і щасливо. Нічого не розуміє. Наталя якось дивно на неї дивиться, про щось здогадується. Ні, вона не розповість про свій перший раз такою собі купкою дечого. Забути, забути. Знову дорога і знову навчання. Рутина повинна її відвернути. Нічого не сталося. Нічого не було. Це сталося не з нею. Це з іншого наївною дівчинкою. З острахом робила тест; слава богу, одна смужка. Хоч щось добре. Все забути і не згадувати. Дзвінок. Його голос. — Вітання! Де ти пропала? — Я? — аж в го рлі пересохло. — Я тоді не встиг, ще й телефон втратив. Питав твою подругу, з рудим волоссям, щоб дала номер. А вона сказала, що передасть тобі мій. Так чого ти не дзвониш? — Вона мені нічого не передавала. Ах, Наталя.

З садка разом. Ось чому вона так здивувалася, що вони зізвонюються, адже його номер знала лише вона. За що так з нею? Вона ж стільки раз прикривала її, розповідала її мамі, що вона ночує у неї. Вона ніколи не заглядала на її кавалерів, та й з її смаком це було малоймовірно, кому сподобаються примітивні любителі лузання насіння? Позичала одяг або гроші, вони користувалися косметикою один одного. Не було секретів, які б не знала вона про неї. Цей був першим і просто диво, що вона нічого їй не розповіла. А хотіла! Хотіла випла катися, виговоритися, почути, що Максим ніколи не знайде кращу за неї. Ніколи і ні за що! Знову похолоділи руки. — Це пусте, головне, що я знайшов спосіб. Я дуже радий тебе чути! — І я … прости. Я трохи вибита з колії вчинком Наталі. Не розумію, чого так вона надійшла. — Взагалі-то, вона до мене підкочувала. Казала, що ти дівчина не високих моральних стандартів і не стоїш мене, і всякої іншої нісенітниці. Але ж я знаю, яка ти. Тобі такі друзі не потрібні, вибач, що так кажу, але краще знати — хто чим дихає. — Що ж, одне знаходиш, інше втрачаєш, — Лена витирала сл ьози або від радості — або від смутку.