Під час батьківських зборів у клас зайшла старенька вчителька фізики ми стали чекати від неї нескінченних закидів. Але все виявилося інакше

ПОЛИТИКА

Я маю єдину дочку. Нині вона вже навчається на першому курсі. Вона дуже старанна учениця, і я нею пишаюся. Та й досі я згадую батьківські збори, які відбулися позаминулого року, коли дочка перейшла до 11 класу. Думаю, багатьом батькам вчителька фізики «розплющила очі», і я досі дотримуюся її поради. І це було вперше, коли я не пошкодувала, що прийшла на батьківські збори. Нині стосунки батьків із вчителями та школою стають дедалі напруженішими. Сторони звинувачують одна одну у всіх бідах, і не можуть дійти компромісу. Моя ж дочка завжди старанно навчалася, проблем із поведінкою в неї не було, серйозних конфліктів із ровесниками теж, тому, скажу чесно, я не бачила сенсу ходити на батьківські збори. Там я весь час нудьгувала, слухаючи похвалу чи «наставляння», а в моїй голові буквально стрічкою йшло питання «І що ж я тут роблю? Навіщо відпрошувалася з роботи?”. Думаю багато батьків мене зрозуміють. Але один такий захід все ж таки був дуже корисним, і я хочу поділитися цією порадою з усіма. Тоді, як завжди, класний керівник говорила про те, що у випускному класі нашим дітям доведеться складно, треба буде визначитись із майбутньою професією, які предмети здавати. Вона радила зробити це вже зараз та почати готуватися до тестування заздалегідь. Тоді сказала, що нас дуже хотіла бачити вчителька фізики. Анастасія Петрівна працює в школі вже дуже давно, колись вона вчила і мене, я пам’ятала її як сувору, але дуже справедливу вчительку, яка справді вболівала за свій предмет та дітей і знала, як треба викладати. І незважаючи на це, я вирішила, що вона, як і раніше інші вчителі, хоче розповісти, які ліниві наші діти не хочуть вчитися.

Анастасія Петрівна привіталася, потім усміхнулася і почала свою промову: — Багато хто з вас мене знає. І, сподіваюся, розуміють, що я справді хочу навчити ваших дітей предмету. Але без вашої допомоги мені нічого не вийде. На уроки діти повинні приходити відпочилими, здоровими, неголодними, а головне – у гарному настрої. Умови для цього ви, батьки, маєте створити вдома. І без цього аж ніяк. Стати, нарешті, друзями своїм дітям, розмовляйте з ними душевно. Не лайте, не виконуйте за них завдання, як нещодавно це знову зробив дехто, і якщо буде двійка, не поспішайте, як то кажуть, пресувати дитину. Пам’ятайте, що завтра чи післязавтра дитина прийде до мене на урок без настрою і знову нічого не засвоїть. Тут один із батьків підняв руку: — А що означає, коли в робочому зошиті написано «погано…». — То й означає. Але якщо сьогодні вийшло так, не забувайте, що вже завтра може бути чудово. — А у мого сина п’ять із фізики, але він вас просто обожнює. Не все розуміє, але на урок йде з добрим настроєм. — сказала одна з мам. Ми ще довго говорили. І розмова у нас справді вийшла душевною. З того часу я намагаюся, щоб моя дочка вчилася з радістю. Я наголошую, що їй це знадобиться у житті, тому їй буде легше, якщо вона сама це усвідомлює. І, думаю, більшість із батьків, які тоді були зі мною на зборах, роблять так само.