Він здивувався, коли дізнався, ким стала його колишня дружина. У це було дуже складно повірити

ИНТЕРЕСНОЕ

Костя оглянув квартиру та ухвалив рішення про її купівлю. «Беру», — сказав він ріелтору. Аж раптом на очі йому попалося те, що змусило Костю… Хоча давайте не поспішати, я розповім вам усе по порядку. Він збирався орендувати цю квартирку, бо лишився без житла після розлучення. Колись великим, галасливим, самовпевненим молодим чоловіком Костя приїхав підкорювати Москву з маленького містечка. Він мав грандіозні плани. Працював він будь-ким: водієм, офіціантом, клерком. Одружився з москвичкою Ольгою, яка була його повною протилежністю: спокійна, тиха, мініатюрна. Моє знайомство з Костею було дивним. Він прийшов до нас у редакцію журналу та пропонував нові комп’ютери.

Я сказав, що вони нам не потрібні, але навіщось дав йому свій телефон. Він іноді дзвонив, щоразу намагався мені щось продати. А одного разу запросив мене до ресторану, щоб обговорити якусь справу. Там я й познайомився із його дружиною. Яка ціла вечора мовчала, зате Костя говорив без угаву. А під кінець сказав мені: «Лішу, а напиши про мене!». Дружина не витримала і сказала йому, що це дивне прохання. «Чому про тебе треба раптом писати? Напевно, варто чогось добитися спершу…» Костя різко до неї обернувся: «Не лізь у чоловічу розмову? Ти ким себе уявила? Сиди і мовчи! Це було огидно. Я попрощався і швидко пішов. Через багато років ми випадково зіткнулися на вулиці.

Він запропонував посидіти десь, і я погодився. Тому що моє журналістське нутро — воно ж просте цікавість зробили свою справу. Виявилося, що за всі ці роки він так і нічого не досяг, працював незначним менеджером, щось там із пластиковими вікнами. Одружився вдруге, але й там не склалося, і вони розлучилися за сім років. Дітей він мав. Власного житла також. Після розлучення йому не потрібна була велика квартира, тому тепер він шукав однокімнатну. І я поділився з ним контактами одного дуже гарного рієлтора. А далі він уже був готовий внести аванс, коли у ванній побачив маленьку картинку дівчина серед троянд. — Вибачте, а хто господиня квартири?

— Ольга Дмитрівна, – відповів ріелтор. — Мені треба з нею зустрітись! — Не думаю, що це можливо, вона дуже зайнята людина». — Я її колишній чоловік. Рієлтор поговорив з Ольгою, і вона погодилася прийняти його вдома. Коли він прийшов у призначений час, то його зустріла хатня робітниця: «Ходімо, я проводжу вас до кабінету». Вона сиділа у величезному кабінеті, за масивним столом, дивилася на комп’ютер. І треба помітити, вони не бачилися з того часу, як він назвав її «тупою вівцею». Тоді вона швидко зібралася та пішла. — Привіт, Костю. Ольга визирнула через монітор. В чому справа? — Хотів побачитися з тобою. А ти тут живеш? — Частково тут, частково у Мілані.

Я працюю у індустрії моди. — А твій чоловік? — Чоловік зовсім з іншої сфери. Наш син навчається у Лондоні. Слухай, а як ти дізнався, що та квартира моя? — «Дівчина серед троянд» Картинка, що я тобі подарував. — Дивно, не пам’ятаю зовсім. То навіщо кажеш, ти хотів мене бачити? – Цікаво було. Ми ж таки були разом… — Усього три роки. Тобі щось потрібно? Може гроші? Видивишся ти не дуже. Скільки? — Ні не треба. Я передумав, не зніматиму ту квартиру. — Як хочеш, мені байдуже. Ще якісь питання будуть до тупої вівці? — Цікаво… Картинку ти забула, а це ні! — Звісно, не забула. І ніколи не забуду, і не пробачу. Хатня робітниця тебе проводить.