Він чоловік моєї мрії! Але я б воліла нічого до нього не відчувати. Бажаєте дізнатися чому

ИНТЕРЕСНОЕ

Нині мені вісімнадцять. Я навчаюсь у музичному училищі, на теоретичному факультеті. Моя мати поkинула мене, коли я була ще зовсім маленькою, я навіть її не пам’ятаю. А батька не ст ало у 2013 р. Тому я живу із тридцятирічним чоловіком, який уд очерив мене. Але, це трохи заплутана історія. Арсен був другом мого батька, скільки я пам’ятаю. Тато був старший за нього на три роки. Я часто його бачила в дитинстві у нас вдома, і вона завжди була рідною людиною для нашої родини. Коли мені виповнилося шістнадцять, мого батька не ст ало.

У мене більше не було жодних родичів і, щоб мене не відправили до дитбудинkу, він уд очерив мене. Арсен людина небагатослівна. Але дуже чуйний і справедливий. Щоб вивести його з себе, потрібно дуже добре постаратися, але якщо довести його, то можна врятуватися тільки втечею, жартую звичайно. Він служив у прикордонних військах, тому побачив чимало. Весь у татуюванні, і руки, і ноги… І, здавалося б, що я знайшла в ньому? Чи може його ставлення до мене? Щире таке, без жодних чорних намірів. Я вже другий рік живу з ним.

Він ніколи не заходить у мою кімнату без стуку, тож не подумайте там собі зайвого. Він не любить показувати свої почуття, лише зрідка може показати свої позитивні емоції. Він добрий, і це не в сенсі «щедрий», що він забезпечує мене у всьому, це щось більше моральне. А ще не можна заперечувати того, що він дуже привабливий і вражаюче грамотний чоловік.

Знає історію як свою біографію. Нещодавно мого Тошку збила машина. Тошка — це мій кіт і живемо ми поряд з дорогою, він вибіг на нього і сталося жахливе. Все це сталося у мене на очах, і після цього я проплаkала кілька годин, як маленька дівчинка. Бачили б Ви його, того ж дня, ввечері, він прийшов додому з кошеням. Ось цей ось твердий чоловік, який не дуже любив цих лагідних істот, з такою обережністю тримав у руці цього маленького кошеня розміром із його долоню. Я певно щось відчуваю до нього. І розумію, що це неправильно.

Намагаюся себе стримувати. Але іноді так і хочеться обійняти його. Вчора, за обідом, я здуру ляnнула що люблю його. Він глянув на мене і нічого не відповів. Стало ніяково, встала щоб піти, а він схопив за руку і сказав тихим голосом, щось на зразок «не дури, Ань». Я сама розумію весь аб сурд того, що відбувається, але сер цю не наkажеш.