Ось крику на все село було! Старий Ілько схопив перше, що потрапив під руку, біг до невісткиної хати. Як тільки сусід сказав: «Поки ваш син на заробітках спину гне, його жінка з іншим радіє». Галина, знаючи Ільков характер, бігла позаду і репетувала. Переказували, що вилітали голубки через вікна і двері в чому мати на світ привела. Вигнав Ілько невістку, навіть речей не дав. Зачинив хату на величезний замок, онука забрав, і не звертаючи уваги на голосіння дружини та невістки, спокійнісінько рушив додому. Томка, невістка Ількова, знявши якийсь одяг, який щойно випрала, низько опустивши голову, попрямувала через поле до рідного села. Там у неї мати жила.
Юнак той нетутешнім виявився. Кажуть, зерно возив із полів. Де вони зустрілися? Як познайомились? Та й чому вона додому його привела? Дивно ще й те було, що Томку всі знали тільки як порядну і чесну жінку. А, як же вона чоловіка та синочка своїх любила. І тут на тобі. Ой сором! А вже за три дні люди зовсім заніміли. Повернувся із заробітків син і Томку назад привів. Наче й не було нічого. А коли хтось із мужиків за черговим могоричем у Ілька запитав, чи не заважають його синові оленячі роги, отримав таку відповідь, що іншим розпитувати враз розхотілося. Внука Ілько сам у двір сина привів і в невістки прощення зі сльозами просив. Це вже після того люди не знали, що й думати.
А Роман, дізнавшись про те, що накоїв тато, навіть грошей зароблених забирати не став, одразу сумку на плече та додому. Їхав і все Тамару свою дзвонити намагався, але ні вона, ні її мати трубки не брали. Молив Всевишнього, щоб зуміла пробачити його сім’ю, аби повернулася. Увійшовши до батьківського будинку, одразу відправив матір із сином погуляти кудись подалі. Мама все знала. Сів навпроти тата і ховаючи очі почав свою розповідь: — Не думав, що колись тобі у всьому зізнаюся, батьку. Говорити мені не просто, тож не перебивай. Тамара у мене свята жінка. І не дивись на мене так, тату. Та вона зі жалості зі мною, хоч і каже, що кохає. Я ні на що не здатний. Взагалі. Ми з нею, як брат і сестра, чи що. Але ми сім’я, – говорив, ковтаючи сльози, – мій син не мій, але він про це ніколи не дізнаються, чуєш, батьку, ніколи.
Вона тоді спеціально до санаторію їздила – шукала батька для нашого сина. А тепер уже обидва другі малюки хочемо. Ось і я поїхав у світи, а Тома тут. І якби не ти! Ти ж її на все село зганьбив, тату! Якби не вона, я навіть не знаю, чи жив досі. Вона є сенсом мого існування. Вона зрозуміла і прийняла мене таким, яким я є. Ні словом, натяком, поглядом ніколи не давала зрозуміти, що я не такий. А ти таке наробив! — підвівся і рушив до порога. Потрібно було жінку повертати. Ілько, який довго сидів у темному будинку все, ніяк не міг усвідомити почутого. Все міг уявити. Кожен від людей чув, але щоб у його сім’ї? А потім якось уявив, що Тамарки у Романа немає.
Згадав, як його син усі будинки сидів, поки друзі по сусідніх селах дівчат шукали. Як вони з дружиною місця собі не знаходили, адже 30-річний син і не думав одружитися. Згадав, як з’явилася в нього Тома, як він ожив, як одразу змінився і почав нарешті жити, не ховаючись від людей. Як гордо його син привіз свого первістка. Як любить Рома свого сина? Зітхнув Ілля, забрав у жінки онука і пішов вибачатися. А ще подякувати невістці за те, що син має життя, а він – майбутнє.
