Декілька днів тому отримала повідомлення від однокласника. Він вирішив організувати зустріч випускників. Я мала б радіти через таку звістку. Натомість у думках почали виникати тисячі причин, щоб не йти туди. Зараз поясню чому. Вперше я відвідала таку подію через 25 років після закінчення школи. Я поїхала вчитися до іншого міста, до іншої області. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком та вже залишилася у Львові. Тільки іноді приїжджала, щоб побачитись з батьками. Звичайно, після закінчення школи до мене долітали чутки про моїх однокласників. Але я не замислювалася над ними. Так би мовити, почула та забула. Адже маю своїх nроблем вистачає.
Коли староста нашого класу вирішив уперше зібрати всіх за 25 років, я вирішила поїхати. Мені було цікаво зустрітися з тими, з ким провчилася 11 років. Але я змінила думку, коли побачила своїх однокласників. Я була настільки ро зчарована, що вирішила ніколи більше не відвідувати подібні зустрічі. Справа в тому, що я пам’ятала всіх юними хлопцями та стрункими красунями. Але час вніс свої корективи до кожного. Першим розчаруванням став Максим, якого у шкільні роки я кохала. Побачивши мене він почав флі ртувати, але мені було настільки це неприємно, що я не знала, куди мені сховатися.
Що стосується його особистого життя, то він ніколи не був одружений. Він мав багато жінок, але сім’я – це не його. Згодом він почав виnивати. Тому, коли я дивилася на нього, здавалося, що минуло не 25 років, а 40 – він настільки nостарів. Люда, з якою я сиділа за однією партою, також дуже змінилася. Оскільки її батьки – мої сусіди, то я була в курсі її життя. Люда невдало вийшла заміж. Після ро злучення втратила майже все та знову повернулася жити до батьків. Вона мало заробляє, і про це говорить її дуже бідний одяг та взуття. Що ж до Антона, то його мені просто шкода. У школі він був найактивнішим. Жодна подія не обходилася без її участі, а також завжди організовувала щось для однокласників.
Він завжди мав свою думку. А тепер ним повністю керує дружина – і кроку не робить без її відома. Ще одна жа хлива звістка-ми більше ніколи не побачимо п’ятьох наших однокласників. Це зас мутило мене найбільше. Вони ж були чудовими друзями. Я сподівалася чудово провести час із колишніми однокласниками. Натомість наша зустріч перетворилася на п’ янку з дешевим алkоголем та закускою.
Та ще й доводилося спостерігати, як уже немолоді однокласники флі ртують з такими ж однокласницями, яких добряче витріnала життя і які продовжують судити як колись у юності. Я приїхала з надією, що чудово проведу час із однокласниками. Зате отримала скількись негативу, що вирішила більше ніколи не з’являтися на таких зустрічах. Тому що мені хотілося зберегти теплі спогади про тих людей, з якими пройшли моє дитинство та юність.
