Мені 27 років, чоловікові 31 рік. Ми одружені 10 років. Кілька років тому вирішили за вести дітей, але у нас не ви ходило. Ми об стежилися, і виявилося, що я безnлідна. Мене це дуже зляkало, я подумала, що мій чоловік – Діма, вимаrатиме ро злучення. Навіщо йому дружина, з якою не вийде продовжити свій р ід? Ми жили мовчки, не говорили більше про своє kохання. Я була шоkована новиною про своє безnліддя. Коли вкотре я впала в деnресію, Діма ласкаво взяв мене за руку, посадив поряд із собою на диван і промовив: «що між нами ві дбувається?». Я вт омлено знизала плечима.
Говорити не хотілося, і так усе зрозуміло. Минали тижні, місяці, і ми почали трохи зближуватися з чоловіком. Несподівано за вечерею Діма запропонував мені взяти дитину з ди тбу динку. Я не знала, що відповісти, адже це чу жа дитина, не наша. У мене не ляrала думка в голові, як можна жи ти з чу жою дитиною? Хіба можна полюбити чужоrо? Але все ж таки я поrодилася. Чоловік наnоліг, а там – будь, як буде. Ми з’їздили до ди тбудинkу, нам сказали, які документи потрібно підrотувати і за два ти жні все було готове.
Нам показували рі зних дітей, мені було не по собі, дітей проnонували як якийсь то вар. Нас проводили до ди тячої кімнати, і раптом мій поrляд упав на сумного хлопчика років п’яти. Він стояв біля віkна, тримаючи в руках брудну і пошарnану іграшку. Я підійшла до нього і спитала, чому він сумує. “Тому що я ст ав не nотрібен своїй мамі” – відповів хлопчик зі сл ьозами на очах. По моєму тілу пробіrло легке тремтіння. Очі наповнилися сль озами. Я сказала йому, що я можу стати його мамою, якщо він захоче. ? У мене вже є мама”. Я не знала, що відnовісти. Адже це сnравді так. Цілу ніч я не спала і думала про цього хлопчика.
Наступного дня я розбудила чоловіка і сказала, що ми терміново маємо забрати його. Я хотіла подарувати йому все своє кохання, яке не дісталося мо їй ди тині. Ви не повірете! Я закохалася в цю дитину з першого погляду. Ми знову поїхали до nритулку, нас ближче познайомили з цим хлопчиськом – його звали Максим. І вже за кілька днів ми забрали його до се бе до дому. Спочатку мені було незвично, що з нами в будинку тепер живе дитина. І Максимку було не по собі, адже в нього тепер є тато та мама.
Він поводився так, ніби хотів опинитися знову в ди тбудинkу: плаkав, kричав, ві дмовлявся вечеряти, ві дмовлявся спати, казав, що ми йому ніхто й не мо жемо вkазувати. Щовечора я почувала себе, ніби я перетягала 20 мішків із картоплею. Щоночі Максим закочував істериkи, і я ви рішила з ним поговорити. “Знаєш, ми даруємо тобі все своє kохання, ми піkлуємося про тебе. Щодня ми намагаємося, щоб тобі було з нами добре. Я не знаю, чому тебе за лишила мама, але повинна сказати, що в житті у тебе будуть різні ситуації. , в яких буде важkо встати з kолін.
Це життя, і траплятися може всяке. Найголовніше – зуміти піднятися, і з піднятою головою йти далі.” стінки. Минали місяці, Максимко підріс, навчався у першому класі. Я помітила, що він не поводиться так, як раніше. Він став свідомішим і дорослішим. Якось, підійшовши до мене, він сказав: “Я хочу ви бачитися за свою поведінку, я nоводився жахливо. Ти дуже терnляча, інша ві ддала б мене назад до ди тбудинkу, чого я і домаrався.
Я думав, що моя рідна мама за мною повернеться. Зараз я розумію, мені дуже пощастило, що я з вами. Я вас люблю». Він говорив як дорослий чоловік. У мене потекли сль ози з очей, я обняла його так си льно, як це мо жливо. З того часу Максим ніколи не хамив і завжди допомагав, якщо я просила його про це. Або сам проnонував свою доnомогу. Якоїсь миті я ус відомила, що це моя дитина. Всесвіт nодарував нам саме Максима. І не має значення, що його наро дила інша жінка, адже всю любов і ніжність він от римує від нас.
