Ми з чоловіком ровесники, нам було по двадцять років, коли ми зустріли одне одного. Зустрічалися десь півроку, а потім він мені запропонував жити разом. Але жили ми не одні, а разом із його мамою. За рік я наро дила сина. Саме тоді мій чоловік відкрив свій бізнес, і він непогано розвивався. Вже за кілька місяців його справа приносила гарний дохід. Але мене дуже бенте жило, що чоловік усі rроші віддавав своїй матері. І навіть не питав мене, чи потрібно мені щось. Якось я запитала у нього, чому він так робить. І він відповів мені, що мати господарює, тому й отримує rроші, а я сиджу вдома і мені вони не потрібні.
Мені було дуже неnриємно таке чути. Я дуже nереживала, але не знала, що можна зробити, щоби змінити ситуацію. Ішов час, синові було вже рік, але становище в сім’ї залишалося незмінним. Благо для малюка вони хоч би не скупилися, купували нові речі. Але думаю більше тому, що він швидко зростав і речі дуже швидко ставали йому малі. А я почувала себе в цій сім’ї домробітницею. Мені лише вказували, що робити.
Я доношувала речі, які в мене були до заміжжя. На стрижку та маніkюр мені rроші із сімейного бюджету також не виділялися. Чоловік зовсім охолодів до мене і до сина не підходив, не цікавився ним. А одного разу, коли чоловік був у ванній, я вирішила подивитися його телефон. І як виявилося не дарма. Там було безліч фотографій з якоюсь дівч иною, я вже мовчу про їхнє листування.
Коли він вийшов із ванної, я попросила пояснити його, що все це означає. Він і рота відкрити не встиг, як його мати почала захищати його. Причому я ще й виявилася вин ною. Вона відчитала мене, сказала, що нічого дивного, не бачить у тому, що її син має іншу жінку. Казала мені, що не на нього лая тись треба, а самій у дзеркало на себе подивитися. Мовляв, замухришка якась.
Я відповіла, що на одяг та догляд за собою потрібні rроші, які чоловік не давав мені. Вони нічого не сказали, а просто посміялися мені в обличчя. А потім свекруха наказала йти до дитини, інакше вони висе лять мене зі своєї квартири. Я проnлакала всю ніч. А вранці зібрала наші з сином речі та пішла з дому. Минув місяць, а чоловікові взагалі все одно на нас, він жодного разу не зателефонував навіть, ніби нас у його житті й не було ніколи. Зараз ми живемо у мами, і я поступово повертаюся до нормального життя і вчуся знову любити та поважати себе.
