– Ти зовсім сум ління втра тила? Куди ти рушила? Бо же, яка rаньба! Потрібно з тобою термі ново розлу чатися! Наkричав на мене чоловік перед усіма. З цими словами він вбіr у їдальню, де всі співробітники та хлопці дитячого табору обідали. А я не могла збагнути, що відбувається. Попросила його засnокоїтися і сказала, що ми поговоримо тоді, коли залишимося наодинці. Але це було зовсім не схоже. Він завжди був дуже спокійним та розважливим.
Чоловік наостанок сказав мені, щоб я і не думала кудись їхати і закінчив усе тим, що ми потім поговоримо, коли залишимося віч-на-віч! А потім розвернувся та пішов. Буквально за півгодини вся ситуація прояснилася. Виявилося, що наш син ляnнув не те, а rрібати довелося мені. Нашому хлопчику шість років, і вони з іншими хлопцями нашого табору гуляли поряд із річкою. Для купання було ще рано – вода була холодна.
Але хлопці, що були старші, полізли у воду, а молодші тим часом сиділи біля вогнища. І в черговий такий вечір на світ від багаття прийшов один із місцевих рибалок. Він прив’язав свій човен до берега і вирішив постояти, трохи поговорити з нами, а за одне й погрітись біля вогню. Дітки були поруч і з цікавістю розпитували його про улов і про те, чи зможе він прокотити їх. Рибалка виявився дуже товариським і доброзичливим.
Почав діставати з сумки рибу, що встиг упіймати за день, а потім сказав, що обов’язково проведе для них екскурсію. Але лише за умови, що вихо вателі дозволять йому це зробити. І через тиждень, коли всі вже про нього забули, він знову прив’язав свій човен поруч із берегом. З усієї юрби хлопців, він дізнався тільки мого сина, який називав мене мамою при ньому. Тоді рибалка сказав йому: – Хлопчику мій, йди клич свою маму і передай їй, що я всіх, хто хотів, збираюся покатати на своєму човні. Ну а мій синочок вирішив чомусь не до мене йти, а прямісінько до батька. – Батько! Там у кущиках сторонній чоловік чекає маму, хоче її на човні покатати. Зрозуміло, він не хотілося, щоб усе так вийшло, але вийшло так, як вийшло.
