Людмилі Петрівні вже була досить літня жінка, їй було сімдесят років. Так вона була енергійною та активною, але у неї також були і серозні захворювання, які не давали їй спокійно насолодитися своїм виходом на пенсію. Її турбували сильні болі в спині та постійні стрибки тиску. А тут ще й онуки, які завжди виводили її зі стану емоційної рівноваги. У Людмили Петрівни була доросла дочка. Вона вийшла заміж і народила двох хлопчаків, одному з яких виповнилося чотири, а другому п’ять років. Подружжя працювало на кількох роботах, щоб зуміти прогодувати всю сім’ю. Вони працювали день і ніч, не покладаючи рук, але грошей все одно не вистачало. Тому вони, як і багато хто набрали кредитів, але не подумали, як і чим закриватимуть їх. Так спочатку пару днів на тиждень, донька відвозила своїх дітей до бабусі, щоб вона за ними наглядала, а потім і почала це робити щодня.
Зрозуміло, що за такого фінансового стану вони не могли дозволити собі няню, тому їй і доводилося йти на цей крок. Але ж і ця бідна жінка ні в чому не була винна. А за фактом вона мучилася разом із ними. До того ж, замість того, щоб дякувати їй, вони ще й обурювалися, мовляв, хіба важко посидіти з онуками, допомогти таким чином молодій сім’ї? Все одно ніде не працює, вдома сидить. І скільки б Людмила Петрівна не намагалася донести до них, що хлопчики дуже неслухняні та галасливі, вони вдавали, що не розуміють, про що вона. Справа в тому, що ця бідна пенсіонерка, через свій вік та обмежену мобільність, впоратися з онуками не могла. І оскільки в неї і так здоров’я було ні до біса, то від їхніх викидок їй стає ще гірше. Виходить, що допомагаючи своїй дочці, вона губила своє здоров’я і власними руками закопувала себе.
Так як діти не ходили навіть у дитячий садок, то її дочка щоранку привозила дітей до неї і їхала на роботу, а приїжджала за ними лише десь об одинадцятій годині. А потім наступного ранку рівно о сьомій тридцять вони вже тут як тут. Якось терпець жінки урвався, і вона вирішила подивитися на реакцію своєї дочки, якщо вона не відчинить їм двері вранці. І ось коли дочка привезла хлопчиків до неї, вона довго дзвонила у двері, а потім зневірившись залишила дітей біля дверей, а сама пішла на роботу. Бідолашна жінка була просто в шоці від вчинку доньки. І після того, як почекала хвилин десять, сподіваючись, що дочка за ними повернеться, не витримала, відчинила діткам двері і впустила їх.
