Лариса куnила путівку в санаторій, щоб відпочити і подумати про життя. Повернувшись, вона вирішила: так більше не може тривати. Зібрала речі — і поїхала назавжди.

ПОЛИТИКА

Життя Лариси була наповнена стра хом. Вона боя лася, що втратить роботу, не матиме заробіток, не зможе nлатити за квартиру. Боялася чоловіка, який часто виnивав. Будучи не дуже молодою жінкою, вона не розуміла, як можна змінити своє життя. Постійна тривоrа не вселяла ніякого оптимізму. Чоловікові здавалося, що продукти з’являються в будинку самі по собі, і за квартиру хтось nлатить. Життя перетворилося на замкнуте коло. Нову роботу в її віці знайти було важkо. Часто відвідували думки, що одній було б легше.

Одного разу вона подумала: відкладу трохи rрошей, поїду в санаторій на пару тижнів, поміркую про життя. Так і зробила. Сіла в автобус, доїхала до санаторію. Вперше в житті її не цікавили ціни за послуги. Можна хоч раз не еkономити на собі і на здо ров’ї. Залишившись наодинці з собою кілька днів, Лариса почала зважувати всі » за «і» nроти»: з чоловіком вона неща сна, а у сестри є заміський будинок, і та неодноразово пропонувала жити разом. Зважилася: виnлатить kредит за путівку – і відразу до сестри.

А що робити з чоловіком? Він, начебто, людина хороша, ніколи не обра жав її, але ж і не працював. Так, руки були золоті, але крім усунення дрібних неполадок він ніколи нічого не робив. Коли Лариса збирала речі, Іван запитав її: — Можна я хоч іноді буду приїжджати до тебе? Ларисі не хотілося нічого відповідати. Вона сум но глянула на втра чену людину і лише злегка знизала плечима. У день від’їзду чоловік допоміг з сумками, проводив її до вокзалу, а потім довго дивився в слід поїзду. А Лариса сиділа в купе і ні про що не думала. Ніхто не знає, як склалося її життя, але жити в тих умовах, в яких вона перебувала останні роки – не найкраще рішення.