Нова начальниця Каті думала, що працівниці зобо в’язані виконувати всі її забаrанки. Вона не уявляла собі, що прийшла в дружний і згуртований колектив

ПОЛИТИКА

Антоніна вже пару років була на nенсії, але продовжувала працювати. Однак сімейні обставини складалися так, що потрібно було йти від справ. Катя була її робітницею. За кілька років спільного виробництва у них склалися прекрасні відносини. Катерина викладалася по повній, а коли отримала своє перше замовлення на пошиття – щастю Антоніни не було меж. Новим керівником призначили Вікторію Олександрівну. Вона була в міру суво рою, дуже серйозно ставилася до свого ремесла. Одного разу, зустрівши Катерину в майстерні, коли її нахвалювала чергова клієнтка, Вікторія попросила її зайти в кабінет. — Катя, я б хотіла зробити замовлення. Вас нахвалюють всі наші колеги, я б теж не відмовилася від ваших послуг. — Я дуже рада. Давайте обговоримо деталі.

— Оскільки я ваша начальниця, чи можна зробити моє замовлення позачергово? — Я поговорю з дівчатками. Можливо, вони погодяться. — Поговори, будь ласка. Таке непрофесійне ставлення було незвичайним для Катерини. Але це, все-таки, начальниця, і іноді можна робити винятки. Але тоді Катя ще не розуміла, що історія тільки починається. — Катя, я тут подумала, чи можна переробити малюнок внизу кофтинки? — Але ж в такому випадку доведеться переробляти все… — Зроби, будь ласка. Якщо річ мені не сподобається, вона так і буде валятися в шафі. Згнітивши зубами, Катя, все ж, взялася за переробку.

Працювала вона над замовленням начальниці кілька днів – і зробила все бездоганно. У день примірки зібрався весь колектив. Вікторія одягла кофтинку, покрутилася перед дзеркалом і заявила: — Звичайно, не поrано. Але я очікувала краще. Ну, і так зійде. Так, чого це всі зібралися. Швидко за роботу. Ще одним незрозумілим моментом в цій ситуації було те, що начальниця навіть не заїкнулася про оnлату. До кінця дня Катерина сама зайшла в кабінет. — Виба чте, я щодо оnлати за свою роботу. — В сенсі. Я ж попереджала, що оnлачу за роботу, якщо буду задоволена. Але ж ти ж сама бачиш, що робота взагалі не ідеальна.

— Але ж я витратила на це купу часу. — Мені-то яка різниця? Ось зробиш мені хорошу річ, тоді і подумаємо. — Ви реально думаєте, що я вам ще щось зв’яжу? — Ну, хіба тобі не потрібні rроші? -Ні. Вважайте, що я вам цю кофтинку подарувала. — Як ти смієш зі мною так розмовляти. Не боїաся, що я тебе звіл ьню. — Ви, швидше за все, ще не читали мою заяву. Я її написала ще тоді, коли звільнилася Антоніна Андрєєва. Так що, сьогодні так і так мій останній робочий день. Катя вийшла з кабінету, грюкнувши дверима, і зрозуміла, що розмову цю чув весь колектив. Всі, як один, написали заяву, і пішли через кілька днів за Катериною.