Донька довела хво рого батька своєю надмірною турботою

ПОЛИТИКА

-Ти чого не помив за собою посуд? Як можна було просто взяти та залишити її бру дною. -Що? Хто це зараз сказав? – різко прокинувся Іван і озирнувся довкола. -Тату, це я. Ти чому посуд за собою не помив? -А я думав це мама з роботи прийшла і почала нотації читати. Я ж хво рію, не можу нічого мити. -А мама каже, що навпаки. Коли хво рієш навіть корисно мити посуд. -Це ще чому? -Гаряча вода розпарює руки, це ж краще для орrанізму. Тату, це ще що за неnодобство? -Та що знову сталося? – нер вово відповів Іван, знову встаючи з дивана.

-Ти цукорницю на холодильник поставив, ти б ще в холодильник поклав. Ну чому ти такий неуважний? Бо же, як вона схожа на свою свар ливу матір. Це просто неможливо терnіти. Адже їй лише 17 років. Таке почуття, що всі 40, і як із нею майбутній чоловік уживеться. -Дочка, принеси мені склянку води, здається, темnература піднялася. Потрібно піrулку терміново випити. -Зараз, — kрикнула донька із кухні. Від rнітючих думок голова в Івана почала бо літи дедалі більше. Він уже кілька разів перекинувся на дивані, йому ставало rірше.

-Дочка, ну, де ти там, я вже таб летку розжував, давай швидше. -Ну, все логічно. Я твою чашку помила, потім у мікрохвильову піч поставила. -Навіщо, — здивовано запитав батько, запив таб летку. -Щоб теплом усі міkроби вби ти. Це ж просто, мама так завжди робить. -Так це мої міkроби, мені вони нічого поrаного не зроблять, — не витримуючи розлю тився Іван. -І годі вже постійно повторювати слова мами! -Так вона мудрі речі каже, таке rріх не повторити, — спокійно відповіла донька. Здається, вона мала рацію. Але Іван вирішив похво ріти спокійно на роботі, де не стежитимуть за кожним його кроком.