Іра з Васею постійно сварилися. Не було й дня, щоб вони могли спокійно посидіти і поговорити до душам. Цілий день кричали один на одного, вночі мирилися, а вранці знову все спочатку. Здавалося, що сварки вже звична форма спілкування. Іра розуміла, що у них невеликий сімейний бюджет та грошей на все не вистачає. — Ти взагалі слухаєш мене? Що я тобі говорю! -Так, на жаль, я тебе чую. -Ну І що я що йно сказала? -Що тобі, як завжди, не вистачає грошей. -Я не говорила такого! Вічно ти перевертаєш усе догори дном. На тебе зовсім не можна покластися, як ми й досі живемо разом я не розумію. Я не можу довіритися тобі, навіть дитину стра шно наро джувати. Іра спеціально вдарила по самому хво рому.
Справа в тому, що у неї з Васею вже 5 років не виходило завести дітей. Лі карі розводили руками і говорили, що потрібен час. -Стривай, ти що ваг ітна? — З нотками надії та радості запитав Вася. -А яка різниця, тебе це взагалі не повинно турбувати. -Як це якась різниця. Це ж моя дитина. -Від куди тебе знати наро дився він чи вже пізно. -Що означає пізно? Іра, що ти зробила з дитиною? — На цьому моменті Вася зак ричав і різко зупинив машину. -Ге ть, йди з машини! -Ну і піду, а потім вимагатиму ро злучення. -Давно пора! – кри кнув їй у слід чоловік. Він не міг у це повірити, невже Іра справді зробила або рт. Через думки він не помітив, як сильно роз ігнався. Так і влучив у ав арію. На роботі Ірі постійно дзвонив Вася. Вона подумала, що спеціально його ігноруватиме, а вже ввечері вдома поговорить. Тут співробітниця повідомила, що на загальний телефон її просять підійти до слухавки. Ірі це здалося дивним. Чоловічий голос на іншому кінці дроту тихо і сумно промовив: -Ваш чоловік Василь по м ер через ав арі ю. Іра після цих слів поклала телефон. Обличчя її завм ерло, немов кам’яне, вона побі ліла і зомл іла.
