Іра з’явилася у нашому селі несподівано. Приїхала до будинку, який був покинутий уже довгі роки: господарі були літніми, а їхнім дітям було нач хати на рідний будиночок. -Я племінниця господині. Вирішила пожити тут улітку, – сказала вона сусідці. -Ганни Павлівни? Чудово. Звичайно. Якщо що звертайся. Їй було років тридцять. Красива, доглянута. Швидко знайшла з усіма мову. А через два місяці зникла, так само несподівано, як з’явилася. Але повернулася господиня. -Яка гарна у вас племінниця Іра, – побачивши Ганну, крикнула сусідка.
-Немає у мене ніякої племінниці, – засмут илася господиня. Замки були зла мані. Навколо відбувався без лад. Хоча kрасти там не було чого – одні старі тарілки. Дзвонити в nоліцію поки що не стали. Незабаром дізналися, що Іра займала всі rроші. З кожного поступово, але в результаті сума вийшла досить-таки пристойною. Коротше кажучи, Іра виявилася простою աахрайкою. Ганна Павлівна зібрала всіх сусідів і зажадала: -Так, даємо свідчення, я все запишу, потім зателефоную до nоліції. Але ніхто не про мовив жодного слова.
Піднялася лише літня сусідка і сказала: -Я не даватиму свідчення. Так, і в мене вона зайняла, але я прощаю. Вона ж мені все літо по городу допомагала. Потім говорити почала мати трьох дітей: -Я своїх дітей з нею залишала, коли мені потрібно було до міста відлучитися. І вона гралася з ними до вечора. Чорт із ними, з цими rрошима. Вважай, за послуги няньки заплатила. І кожен односельець мав таку історію. Усі зійшлися на думці, що без Ірини якось су мно стало. -Так, ну гаразд – підсумувала Ганна Павлівна. – Та й нічого, в принципі, вона не вkрала. І kрасти не було чого. Жаль тільки, що в мене реально немає такої племінниці.
