Я була свідком найтрагічнішого весілля на світі. Почалося все з того, що я потрапила до клініки з тяжко хво рими. Мені пощастило і після процедур я стала одужувати, я сама не могла повірити у своє щастя. А ось моїй подрузі, з якою я встигла потоваришувати, пощастило менше. У неї не спостерігалося жодних змін, хво роба була сильнішою. Подруга розповіла, що має нареченого. Так сталося, що вона вже кілька років бо реться із хво робою. І практично весь час вона знаходиться в ліkарні, тому і наречений у неї з’явився теж у ліkарні, він був хво рий також.
Але незважаючи на це, розуміючи, що залишилося їм жити недовго, вони вирішили, що стануть чоловіком та дружиною. Батьки не підтримали ідею молодят, вони навіть не прийшли на їхнє весілля. Але хлопцеві пощастило, у нього були добрі друзі, які все організували, виконали останню мрію. А з боку моєї подруги була тільки я, як подружка нареченої, та її бабуся. Батьки так і не прийшли . Святкували скромно. Посиділи у кафе, поїли піцу, розрізали тортик. Гості трохи потанцювали.
А бабуся нареченої постійно nлакала. Вона була рада, що побачила онуку у весільній сукні, але так само як і все розуміла, що це їх останні щасливі дні. Сама наречена була такою худенькою, кістки дуже випирали, сукня ледве трималася. На голові практично не залишилося волосся, була перука. Наречений теж був блідий, але вони були такі щасливі і постійно усміхалися. За три місяці її не стало. Наречений пішов на той світ слідом за нею наступного дня. Поховали наречених також разом, поряд їх могилки. Це дуже сумно, але я рада, що хоч останні дні вони змогли бути разом.
