Мій брат зі своєю дружиною та 2-річним сином живе на березі моря. Там у них є затишний, новенький 2-поверховий будиночок, куди часто їдуть родичі – відпочивати від міської суєти. Вже кілька років до них їздить наш спільний родич – дядько Володя. Спочатку він відпочивав один, потім із дружиною та дітьми, а останнім часом і рідних дружини став із собою приводити. Перед від’їздом вони завжди казали: – Все було смачно, чисто, затишно та добре, дякую. Чекаємо вас з візитом у відповідь. Тільки nроблема була в тому, що брат із дружиною всі не могли залишити своє господарство – фруктові дерева, овочі, пальми та багато іншого.
Минулого року невістка запропонувала чоловікові з’їздити до цього родича в гості на пару днів, заразом і синові показали б місто. – А що? Давай! – відповів брат. Вони зателефонували дядькові Вові, сказали, що будуть такого числа в цей час. Дорога була довгою. Вони сильно втомилися, приїхали тільки до першої години ночі. Син уже давно спав, а фрукти та овочі в багажнику чекали своєї зоряної години. Забравши дитину на руки, брат з дружиною піднявся на третій поверх. Тут вони стоять, дзвонять у двері, а ніхто не відчиняє. Після 4-го дзвінка дядько Вова все ж таки спромігся відчинити двері перед дорогими родичами, тільки не встиг він навіть привітатись, як дружина з іншої кімнати крикнула:
– Ну, блін, сиділи б собі у своїй хатці, чого їм у місто закортіло? Де тепер моїм дітям спати через них, на підлозі, чи що? – Ми всього на 2 ночі збиралися, – сказав брат, дивлячись у вічі родичу. Дядько Вова вирішив вибачитись за поведінку своєї дружини, проте, для цього він вибрав досить цікавий спосіб: – Вибачте, – каже, – завтра зустрінемося, – завіса. А точніше двері. Він зачинив двері перед носом брата, залишивши його сім’ю на вулиці з маленькою дитиною о першій ночі. Мої бідні знайшли готель у місті, зупинилися там на два дні, а потім повернулися у свій теплий куточок. З того часу ми з цим родичем не спілкуємось.
