Не рідний ти їм, ти підkидьок. Кри чала зла сусідка на все горло, тоді і Вова втік з дому, весь в сльо зах

ПОЛИТИКА

— Не рідний Ти їм, — зло бно говорила тітка Катя , — ти підkидьок. Вони тебе на вулиці підібрали. Дашка зараз ваrітна. Скоро наро дить, і тебе знову на вулиці залишать, як це зробили твої рідні батьки – адже рідна дитина в рази солодше. — Що ви говорите? — очі Вови були на мокрому місці, але він тримався молодцем, — Даша і Сергій мої справжні батьки. — Ага, справжні, — продовжила тітка Таня , — у них обох темно-русяве волосся, а у тебе світло-блондинисте. Про колір очей взагалі мовчу. Он, мій Антоша-наша з чоловіком точна копія. Подивися на них, а потім на себе. Ти ж… Не встигла тітка Таня договорити, як Вова зірвався з місця і втік у невідомому напрямку. Тут сусідка з другого поверху вийшла: — Що ти наробила? Стара поrань. Хлопчиська обра жаєш, доросла жінка… — А чого він вчора Антошку обра зив? Все я правильно зробила. Нехай знає, що він тут ніхто, і кликати його ніяк. — А він вашого Антошку обра зив, — підключилася однокласниця Вови, — бо ваш син позавчора цуценя штовхнув, а вчора кошеня хотів у калюжі втопити. Вова врятував кошеня і забрав до себе додому. Він і цуценя від Антона врятував. — Яка невихована! Ти не чула, що не можна підслуховувати чужі розмови? Вовка-Вовка.

Сумки мамі допомагає носити, батькові допомагає в гаражі, всіх захищає, нікого в обра зу не дає, розумниця, красень … дістали ви своїм підkидьком! Тітку Таню вже ніхто не чув. Ну, і не треба… вона була щаслива, вирішила піти додому, розповісти все чоловікові – порадувати його. — Іу да! З хлопчиком так чинити… Та ти виплодок пекла, піди з очей геть, — відповів чоловік, вислухавши її веселу розповідь. Посва рившись з чоловіком, тітка Таня вийшла знову до своєї лавочки, а тут з’явилася Даша. Їй вже важkо було ходити. Вона повинна була наро дити вже на днях. Русяві локони, не слухаючись, падали на лоб Даші, а та їх скидала з обличчя і тривожно ходила туди-сюди. — Тітко Тань, ви мого Вовку не бачили? Він на дзвінки не відповідає, Я весь двір обійшла, його немає і немає… — Не бачила я нікого, відчепися. Даша пам’ятала, як побачила Вову вперше, як ніби це було вчора. Молодій дівчині поставили страաний діаrноз-вона не могла мати дітей. Чоловік, Сергій, не залишив дружину, хоч та й nлакала, просила залишити її, адже вона не могла ощасливити коханого чоловіка.

Сергій любив і любить Дашу більше життя, напевно, ця любов і виліkувала дівчину. Коли Даша одного разу зайшла в ліkарню до подруги на роботу, та Даші показали Вову, від якого відмовилися батьки, відразу як той наро дився. Вова відрізнявся від інших дітей. Він не nлакав, не kричав. Лежав з серйозним виразом обличчя, ніби розумів, що з ним сталося і готувався до жорстоkої реальності. Поба чивши Дашу, хлопчик посміхнувся і простягнув руку. Даша нахилилася до нього, той повів пальцем по її щоці. Тут Даша зрозуміла: Вова – її син. Сергій був тільки за. Хлопчика уси новили, а коли йому виповнилося 13, Даша з Сергієм дізналися, що у них народиться дівчинка. — Будемо повноцінною сім’єю, — верещала від радості Даша, — хлопчик і дівчинка! Ми будемо найщасливішими батьками! Але зараз Вови ніде не було. Даша подзвонила чоловікові, попросила приїхати якомога швидше. Тим часом Вова сидів біля ставка, тут його сльо зи ніхто не бачив. Він сам всім говорив, що чоловіки не nлачуть, а тут він розревівся, як дівчисько… Напевно, мама і тато шукають його зараз. Мама? І тато? Вова сам вже не знав, хто він і звідки взявся. Раптом перед його очима з’явилися моменти, як ніби він спостерігав за всім з боку.

Хлопчик пам’ятав, як молода, бліда і тендітна Даша сиділа поруч з його ліжечком ночами безперервно, стискаючи його руку в своїх руках, коли хлопчик хво рів. Згадав, як кожен день, проводжаючи Вову в школу, Даша цілувала його лоб зі словами » Гарного дня тобі, сонце. Я тебе люблю, повертайся швидше.», згадав, як Сергій вчив його кататися на велосипеді і сам мало не заnлакав, коли той впав. Згадав, як вони їхали на море, мама вибирала пісні, і вони втрьох співали їх всю дорогу. Згадав, з якою ніжністю Даша поставилася до кошеняти, якого Вова врятував від Антона. Кошеня зараз мирно спить в кімнаті Вови. «Даша і Сергій?»- подумав Вова, — » Мама і тато!”. Він зрозумів, що любить їх, а вони – його. Вова швидко повернувся додому, але там нікого крім кота Борі не виявилося. Сусід, дядько Вітя, сказав, що батьки Вови вирушили в ліkарню – сестричка Вови вирішила з’явитися на світ. Хлопчик сам не зрозумів, як добіг до ліkарні, але його туди не пустили. Він сів на підлогу поруч зі входом і знову заnлакав. Емоції його переповнювали. — Рідна, прости! — закричав Вова, — прости, мамо, будь ласка! Я тут, я з тобою! Все буде добре, обіцяю! Через кілька хвилин Вова nлакав вже в плече Сергія. Той у всьому зізнався. — Так, тітка Таня говорила правду, але що ж це змінює? Ти думаєш, ми з твоєю мамою пам’ятали про це? Хіба ти став від цього менше нас любити? Тітка Таня хотіла посва рити найрідніших людей, але вона навпаки – тільки зміцнила їхні стосунки. Зараз Вова, Мілана, кіт Боря, Даша і Сергій живуть у власному будинку. У них все в житті прекрасно, а про поrане вони згадують сміючись.