Не знала з ким поділитися, розповіла вже всім своїм подругам, можна і вам розповім? Так вийшло, що в шлюбі з чоловіком я прожила 20 років. Старшому моєму синові вже 18, а молодшому – 17. Все у нас в родині було добре, так, з чоловіком лая лися, але він у мене тихий, спокійний, розважливий. Сини у нас чарівні, старанні, ми їх дуже любимо. За ці роки, ми були стандартною сім’єю, і на море їздили, і дітей в школу водили, загалом, все було добре. Нещодавно молодшому синові виповнилося 16, ми святкували в ресторані свято, покликали всіх родичів, свято пройшло на ура.
Діти на наступний день поїхали до бабусі з дідусем на дачу, були канікули, літо, допомога людям похилого віку в городі завжди потрібна. Увечері цього ж дня чоловік мені заявив, що дає мені час два роки. Старший син цього року вступає до університету, а молодший через рік. Тому дає мені два роки зібратися з думками, заспокоїтися, тому що хоче зі мною розлу читися. Я в люті і в сkазі. Навіщо потрібні мені ці два роки? Мені що календар завести? Закреслювати кожен день? Чому не можна розлу читися зараз? Для чого потрібен час? Я розповіла це своїм подругам, вони теж не зрозуміли мого чоловіка; вже колиաнього чоловіка, але подумки.
Я вже думаю йти подавати на розлу чення, а що-наші діти вже не маленькі, їм не по 10 років, у них вже свої відносини. Якщо батьки розлу чаться, на їх психіку це ніяк не вплине. Весь цей час вони бачили, що батьки живуть як співмешканці. Тому думаю зробити перший крок, мені не потрібна ця послуга. Я не помру без нього, а він без мене, якщо так вирішив розлу чатися зі мною. Я жінка красива, діти у мене подорослішали, тому думаю знайти нового чоловіка, не складе труднощів, сумувати я точно не стану. А ви б що зробили на моєму місці? Подали б заяву на розлу чення? Сумували б? Або просили б чоловіка залишитися з вами? Адже ми стільки прожили разом…
