Я люблю батьків чоловіка, але після народження дітей вони стали лізти в наше життя більше колишнього. Ми з чоловіком не можемо спокійно пожити собі на втіху. Кожне рішення, яке ми повинні прийняти спільно з чоловіком, ми приймаємо з його батьками. Коли наро дилися діти, то свекруха порахувала, що це її діти. Вона щовечора дзвонила по відеозв’язку, щоб побачити онуків і поговорити з нами. Щотижня на два дні ми їхали до неї в село. Все моє життя крутилося навколо її бажань і рішень. Ніхто не зважав на мою думку. Всі свята ми теж повинні були святкувати з нею.
Мені хотілося, щоб ми моєю маленькою сім’єю проводили більше часу разом. Але це було неможливо зробити. Останньою краплею було, коли свекруха оголосила, що я неправильно виховую дітей. Вона постійно мені говорила, що готувати, на які секції і гуртки відправляти дітей. Ми з чоловіком не могли з дому вийти, не сказавши його матері про це. Перед Новим роком, я поставила перед чоловіком ульти матум: або святкуємо вдома, а потім їдемо до його батьків, або він їде до матері один. Він погодився зі мною, що нам потрібно вже бути більш самостійними і вирішувати свої питання самим.
Коли я сказала свекрусі, що ми на Новий рік до неї не приїдемо, то вона поникла. За її виразом обличчя можна було сказати, що ми заrинули в автоkатастрофі. Після цього вона на мене обра зилася. Перестала дзвонити мені. Якщо і дзвонила, то тільки синові. Я не була обра жена на свекруху, але мені було неприємно. Адже я нічого поrаного не зробила. Радувало мене одне, що тепер я можу вирішувати тільки з чоловіком, що і як нам робити. Не потрібно ні з ким радитися і боя тися, що можуть обра зитися на тебе.
