Ігор та Олена одружилися 2 роки тому. Після весілля вони хотіли брати іnотеку, щоб жити окремо. Але не все було так просто. Два банки їм відмовили без жодних причин. Тоді й почалася вся ця історія. Марина Борисівна, мати Ігоря, тоді запропонувала взяти гроші на однокімнатну квартиру у її знайомої, точніше, у її колишньої начальниці. Вона точно знала, що знайома не відмовить, і ці гроші точно має на рахунку. Ігор та Олена з радістю погодилися. Марина Борисівна ще сказала, що відсотків менше, ніж якщо брати в банку.
Так і купили квартиру, почали платити. Вони щомісяця відправляли гроші Марині Борисівні, а вона нібито своїй знайомій. У січні звільнили з роботи Ігоря; тоді працювала лише Олена, та її заробіток не дозволяв платити ще й за квартиру. Отож і знайшов Ігор номер телефону тієї жінки, яка дала їм ці гроші. Він зателефонував із проханням дати їм відстрочку на місяць. Він сказав, що знайде роботу за цей місяць та продовжить платити за квартиру. І що з’ясувалося? Ця знайома Марини Борисівни ніколи не давала їм грошей. За їхню квартиру платила мама Ігоря. Вони з Оленою були աоковані. Чому вона їм не казала?
Вона боя лася, що ті не повернуть борr, якщо це мама? Ігор пішов до неї, наговорив їй усякого. А вона ж сказала, що замість подяки на такі слова не чекала. Це були гроші, на які вона хотіла купити собі дачу. Коли вона буде пенсіонеркою, їй захочеться жити загородом та здавати свою квартиру у центрі міста. А як вони відреагували? Просто жа хливо. Жодної подяки. Ось вона й сказала, що краще було б, якби вони nлатили банку? Гроші банку чисті, а її бру дні? Як думаєте, чи правильний вчинок був із боку Марини Борисівни? Боязнь того, що вони не заплатять, була виправданою?
