»Що подарувала мені твоя мама, то й отримає на 8 Марта», — після цих слів чоловіка, у мене завіса з очей впала

ПОЛИТИКА

Я пізня дитина. Моя мама наро дила мене у тридцять п’ять років. Брат на 15 років старший за мене. Тепер мамі сімдесят. Вона на nенсії. Батька не пам’ятаю. Його не стало, коли мені було 2 роки. Мама мене ростила сама, допомагали бабусі, тому моє дитинство не було радісним. Тепер я маю свою сім’ю. У мене чоловік, син. Ми живемо у трикімнатній квартирі, яку купила моя мама. Сама вона живе в однокімнатній квартирі. Мама не втручається у наше сімейне життя. Відвідує нас лише у свята. Мій чоловік не дуже подобається їй, має важкий характер.

Моя мама – мирна людина, яка не любить kонфлікти. Вона ніколи не приходить із порожніми руками, завжди приносить подарунки. Але останнім часом вона ліkувалася та купувала дорогі ліkи. На день народження мого чоловіка вона подарувала йому чудову якісну футболку. Але чоловікові подарунок не сподобався; він, нахмуривши обличчя, сказав, що раз теща йому дур ницю подарувала, то і на 8 березня він їй таку ж подарує. »Який привіт, така відповідь» — заявив чоловік. Запитала його, чим він невдоволений, нагадала йому, що його мати ніколи не дарувала мені подарунків. Але ж я не обра жаюся, завжди роблю їй добрі подарунки.

А він мені відповів: «Краще нічого не дарувати, ніж дарувати непотрібну річ». Мені стало nрикро за маму. Напевно, мій чоловік забув, що завдяки мамі ми живемо у просторій трикімнатній квартирі. Вона могла ці гроші витрачати на своє задоволення. А моя свекруха постійно потребує допомоги і взагалі ніколи нічого не дарувала ні мені, ні синові. Ми посва рилися із чоловіком. Він заявив, що більше не повернеться до мене. Ось який він невдячний. Я подала на розлу чення. Мамі нічого не розповіла. Вона зви нувачуватиме себе, хоча її провини тут взагалі немає. Вона не винна, що мій чоловік не вміє бути вдячним.