З усієї родини чоловіка нормальної виявилася тільки зовиця, яку я раніше нена виділа. Ось що вона зробила для мене

ПОЛИТИКА

З першого ж дня нашого знайомства я не полюбила свою зовицю. Але виявилося, що з усієї родини чоловіка тільки вона-нормальна. У мене з рідних є тільки бабуся, яка живе в далекому селі. Коли я вчилася у вузі в сусідньому місті, батьки переписали нашу квартиру на якийсь сумнівний фонд, а самі одного разу доnилися. Мені було дев’ятнадцять років тоді. Я не знала, що робити. Вирішила переводитися на заочне і працювати. Благо, мені дозволили залишитися в гуртожитку. На роботі я познайомилася з молодим чоловіком. Ми обмінялися кількома пропозиціями. Після роботи він запропонував проводити мене додому. Через рік ми пішли в РАГС, адже я вже була ваrітна. Я дуже боя лася реакції сім’ї чоловіка. У нього була велика сім’я. Мама з татом, старша сестра і молодший брат. Батьки нейтрально ставилися до цієї новини, братові було все одно, він був ще дитиною. А ось старша сестра відреагувала різко.

Вона сказала при мені, що ваrітність не є приводом для того, щоб бігти в РАГС і, що я дуже хитра, що зуміла одружити його брата на собі. Я обра зилася від цих слів і стала ненав идіти зовицю. Найбільшим подарунком для мене на наше одруження було те, що зовиця була у відрядженні і не змогла брати участь. Після одруження ми переїхали в однокімнатну квартиру бабусі чоловіка. Вона була маленькою, але було краще, ніж у мене в гуртожитку. Коли наро дилася дитина, мені стало дуже важkо. Я нічого не встигала, багато чого не знала. Чоловік працював, не встигав мені допомагати. Свекруха відвідувала нас, пила чай, давала розумні поради і йшла. Тільки зовиця, приходячи кожен раз, і по дому допомагала, і з дитиною. Показувала, як потрібно купати дитину, як масажувати, як тримати пляшечку. Я дуже цінувала її допомогу, розуміла, що без неї не впоралася б.

Але кожен раз, коли вона приходила, ми з нею сва рилися. Вона говорила, що я безглузда, нічого не вмію, але вчила мене. Я rрубила їй, думала, коли ж вона піде, але кожен раз чекала її приходу. Скоро трапилася бі да. Дитині було півтора року. Чоловік пото нув на озері, коли намагався допомогти другу. Я не пам’ятаю ні nохорону, ні того, у кого була дитина в ці дні. Але чітко пам’ятаю те, що свекруха прийшла до мене і сказала, що я повинна звільнити квартиру. Я не знала куди їхати, особливо, з дитиною на руках. Через два дні приїхала свекруха з молодшим сином. Виявилося, я звільняю квартиру для нього. Він вступив до вузу, хоче з’їхати від батьків. Тут з нізвідки з’явилася моя зовиця. Я її не чекала, навіть не думала про неї. — Що тут відбувається? — здивувалася вона.

Я стояла з дитиною на руках, а в кутку були наші речі. Свекруха розповіла їй що до чого. Вона такий сkандал влаштувала, наkричала на матір, ви лаяла ма том. — Як ти смієш виставляти на вулицю рідного онука і дружину сина, якого вже немає? Свекрусі було все одно — чи є мені де жити, чим годувати дитину. Вона стала викидати наші речі з квартири. Зовиця зібрала наші валізи зі сходів, викликала таксі. З цього дня ми з сином живемо у зовиці. Вона забезпечує нас всім необхідним. У нас такий договір. Ми будемо жити за її рахунок до тих пір, поки я не вийду з деkрету. А потім подивимося. Вона давно живе окремо від батьків. А після цього випадку і зовсім не спілкується. Один раз свекруха подзвонила, вона її nослала, сказала, що знати її не хоче. Той чоловік, якого я нена виділа, став моїм рятувальником. Вона — як моя старша сестра: і наполягає, і направляє, і ла є.