Я у шлюбі вже три роки. Поки ми з чоловіком жили на орендованій квартирі, у нас nроблем не було. Але як тільки ми купили нову квартиру і переїхали, моя свекруха приступила до ремонту та меблювання нашої квартири. Вона заявила: “Не наймайте майстрів, ось дядько прийде і все зробить, а мій двоюрідний брат водопровідник, покличемо його, навіщо кидати гроші на вітер, якщо можна все зробити безкоштовно?” Я бачила, як вищезгаданий дядько клав плитку у ванній у квартирі свекрухи, коли вона робила ремонт, і мені ця робота не сподобалася. Мій чоловік відмовився від послуг родичів, незважаючи на закиди матері, та найняв майстрів-професіоналів.
Коли справа дійшла до меблювання, свекруха стала нав’язувати стару шифоньєрку, яка вже півстоліття стояла в гаражі, потім затіяла розмову про потворний радянський комод, про табуретки, про стіл, що стояв, про шкіряний старомодний диван, про перський килим, що віджив свій вік. Коли чоловік категорично відмовився приймати всі ці мотлохи, вона почала його дорікати, що той витрачає гроші праворуч і ліворуч. Вона говорила: “Не новий, зате надійний, тільки потрібно підклеїти, підкрутити і ще півстоліття послужить”. Чоловік одного разу не витримав і підвищив голос: -Мамо, це не сміт ник, це моя нова квартира. Свекруха обра зилася, надулася і кілька днів не приходила.
Мені не подобається коли діти підвищують голос на батьків, але вона не залишила вибору. Щодо одягу у свекрухи була позиція «аби було, що одягти». Я не заперечую проти повторного використання речей, якими вже хтось користувався. Наприклад, після своєї ваrітності моя сестра віддала мені свій одяг, який я носила з великим задоволенням. Одяг був майже новий, та ще якісний, чудово виглядав – і точно прослужить довго. А свекруха приносила свій старий одяг, місце якого на звалищі. Коли мама чоловіка дізналася, що у нас буде дитина, заявила: “ Не купуйте нічого; у сусідів, родичів стільки дітей виросло, вони багато дитячих речей залишилося”. Я не витримала і сказала, що нам не потрібні обноски та лахміття. Досить вже.
