Ми з чоловіком планували після весілля пожити для себе. Про дітей не думали. Як там говориться-хочеш розсмішити Бога, розкажи про свої плани? Боженька аж розреготався. Через два місяці я була ваrітна. Вирішили народ жувати, якщо вже так вийшло. І мама, і свекруха були на сьомому небі від щастя. Мріяли, як будуть водити гуляти малюка. Ну і готували дитячі дрібнички. Після полоrів, мама і свекруха виривали онука з рук одна одної. Перші пару місяців їх допомога була величезна, і я безмірно вдячна їм за це. Я і по дому встигала впоратися, і виспатися вдень, поки та чи інша бабуся сюсюкалася з онуком.
Потім їх наснага потихеньку згасла і до моменту, коли синові виповнився рік, вони обмежувалися в основному телефонними дзвінками. Та й в основному дзвінки мали іншу спрямованість. Основний упор в цих питаннях, як у мами, так і у свекрухи робився на тезу треба народ жувати другого. І аргументи у них однакові-якщо малюк росте один, він виросте еrоїстом. Я запитала у мами: – Ти не бачиш іро нії у своїй тезі? Самі-то, що ви з татом, що свекри наро дили по дитині. Ну то що? По-твоєму, ми з чоловіком еrоїсти? – Ти не порівнюй. Тоді ми не були впевнені в завтрашньому дні, — відповіла вона.
Еге ж. А сьогодні навколо тиша та благодать. Війсьkові kонфлікти часто-густо. Обмеження всякі. Прямо ідеальні умови для того, щоб побільше дітей наро дити… На наш з чоловіком погляд, підняти можна і двох, і трьох, і п’ятьох. Про блема в тому, що одного можна забезпечити по максимуму, дати йому хороші стартові умови для самостійного життя, а п’ятьох, з нашим рівнем доходів, так забезпечити неможливо. Ось тільки пояснити це бабусям не вдається. Вони все продовжують і продовжують смикати нас своєю ідеєю фікс про другого онука.
