Чоловік старший за мене на дев’ять років. Йому зараз 31, а мені 22. Одружилися ми майже три роки тому, у нас наро дився син – Артем. Чоловік у мене добре заробляє. Грошей і на відпочинок вистачає, при чому – два рази на рік. Я займаюся дитиною і будинком. Добувач у нас чоловік. Ми з чоловіком завжди добре ладили-до недавніх пір. Він зараз постійно говорить про другу дитину. Не тільки каже: таке відчуття, що вимагає. Але у мене до сих пір неприємні спогади, пов’язані з першою ваrітністю.
У мене тоді був дуже поrаний стан, я схудла за цей період. Бог знає наскільки кілограм. Я була дуже худою, але живіт у мене був величезним. Всі думали, що у мене будуть близнюки, а не одна дитина. Спина у мене відвалювалася, ноги бо ліли до жа ху. В останні місяці спати взагалі не вдавалося. Бувало, що клали в ліkарню. Скоріше хотіла побачити малюка і позбу тися від цих муk. Народ жувала я теж довго, майже добу. Загалом, пройти через все це заново я не готова, та й не хочу поки. Чоловіка вся ця історія не цікавить.
Він вважає, що якщо я сиджу вдома і не працюю, то має бути по-його. Я пови нна наро дити йому другу дитину. Ніхто не розуміє мене, всі вважають, що ваrітність-це найкраще, що може трапитися з жінкою. Але для мене-це найгірше. Достукатися до чоловіка ніяк не виходить. Тепер він в обра зі, не розмовляє зі мною. Спочатку у мене був ст рах, що, якщо не народ жу, то він зажадає розлу чення. Але зараз я твердо вирішила, що народ жувати точно не збираюся. Нехай сам подумає і вирішить.
