Мені 25 років, у мене є чоловік і маленький синочок. Свого часу, коли я ще була дитиною, зі мною, окрім моїх батьків, завжди сиділи та займалися мої бабусі з дідусями. І для мене це стало нормою, що батьки пари повинні допомагати парі за можливості, тому що не у кожної молодої пари вдається поєднувати роботу та виховання дитини. Коли наро дився мій синочок, мого чоловіка звіль нили з роботи. Отримували ми як дохід невеликі посібники, яких ледве вистачало нам. Після цього і мені, і моєму чоловікові, запропонували хороші вакансії, правда нам не було з ким залишати дитину, а платити за проживання, їжу, комунальні послуги та іnотеку треба було.
Нам почала допомагати моя мама. Незважаючи на те, що крім мого сина вона має ще онуків, вона завжди встигає за всіма дивитися і всім допомагати. І всі турботи мого сина залишилися лише на моїй матері. Мати чоловіка, моя свекруха, зовсім не цікавиться своїм онуком, хоч він у неї лише один. Моя свекруха постійно знаходиться на дачі, доглядає за своїм городом, яблунями, зеленню. Усім, але не онуком. Вона взагалі до нас не заїжджає і не допомагає з онуком, хоч ми неодноразово пропонували їй навіть платити за це.
Але вона нізащо не погоджується, мовляв, у неї справи і в неї немає часу на це. Мені вже стало шкода мою матір, бо сама за всіма дивиться, і нічого навіть не хоче натомість. Не знаю, як переконати мою свекруху, що вона теж повинна займатися онуком і хоч якось нам допомагати. Саме в таких ситуаціях і розумієш, що, крім власної матері, тобі ніхто ні за що не захоче допомогти. Мати моя нам усім допомагає з нашими дітьми, і навіть слова не скаже у відповідь, завжди сама і пропонує нам допомогти. А свекрухи як було до цього завжди все одно на свого онука та сім’ю сина – так і зараз ситауція не зманилася.
