Коли син прийшов до мене з несподіваною заявою, я остовпіла, виходить рідні діти хочуть уrробити нас з-за квартири

ПОЛИТИКА

З чоловіком ми одружилися двадцять п’ять років тому. Я тоді тільки закінчила в школу і хотіла вступити до університету. З Олексієм, чоловіком, ми познайомилися в ранньому дитинстві, так як були з одного села. Ми спочатку хотіли мати велику сім’ю, але Бог подарував нам тільки двох діточок: дочку Віку, і сина – Олега. Віка старша за брата на 2 роки. Вони з дитинства були нерозлучними. Незважаючи, на вік брат з сестрою ходили разом гуляти, ділилися секретами і завжди один одного підтримували. Бувало, що дочка говорила: — Навіщо мені подружки, коли у мене такий чуйний брат? Завжди поруч, та й порадою допоможе. А ще не буде мені заз дрити, як інші. Я не могла натішитися, тому що у багатьох діти змагаються між собою, лаю ться, а мої навпаки. Коли Віка закінчила школу, то вступила до університету.

Вона продовжувала жити з нами, через два роки в той же Універ вступив і Олег. Вони знову стали проводити всі дні разом, поки Віка не вийшла заміж і не переїхала до чоловіка. Олег же довчився і тільки потім одружився на однокурсниці. Наташа, невістка моя, мені подобається. Спокійна і тиха дівчина. Після весілля молодята стали жити у нас в квартирі. Олег хотів пожити з нами і накопичити на перший іпотечний внесок. Я не скажу, що жити з невісткою було nеклом, але мали місце моменти, коли ми один одного не розуміли. Віка ж жила в квартирі у чоловіка на пташиних правах, він ніяк не міг її прописати. — Мам, він зайнятий. У нього робота, а там потрібно з документами розбиратися, тому поки не прописав, але це скоро станеться – говорила дочка. Згодом Олег все-таки взяв іnотеку і переїхав. Відносини між братом і сестрою стали холодними. Хоча раніше вони всі рішення приймали разом, радилися. Думала, що всьому причина те, що обидва обзавелися сім’ями, але я помилялася.

Прийшов до мене якось син і каже: — Мам, ось уточнити у тебе хотів, а заповіт з татом коли складати будете? — Думаю, рано про це говорити. Нам з батьком твоїм тільки під 50 років, нам ще жити і жити. Ось хочемо свій маленький бізнес відкрити. — поділилася я з сином. — Так, це добре. Але квартиру поділіть між мною і Вікою порівну. Ми потім її продамо і гроші поділимо. Так буде краще. Син пішов, а мене все не відпускало відчуття того, що рідний син так рано став зачіпати цю тему. Через тиждень подзвонила Віка. Вона зажадала, щоб більша частина квартири дісталася їй. — У Олега хоч квартира є, а я взагалі живу у чоловіка, який прописку мені не зробив. Та й відносини з ним зіnсувалися, мені потрібна подушка безпеки. — Так, як вам з братом не соро мно! Ми з батьком на той світ не збираємося. — Ну ти чого злишся, мам? Просто, хто знає, що буде завтра. — відповіла вона мені. Ось тепер переживаю за своє життя: адже хто знає, що в них на думці. Та ще й такі неоднозначні натяки роблять. З чоловіком намагаємося з дітьми спілкуватися якомога рідше.