Коли я познайомилася з майбутнім чоловіком, знала, що він має дитину, але це не було перешкодою для мене. Колишня дружина мого чоловіка знайшла нового залицяльника і переїхала жити до нього до Туреччини. Дитину взяти з собою вона навіть не думала, залишила того на чоловіка і поїхала. Ми побралися за рік до того, як ця жінка поїхала. До цього мій чоловік платив усі аліменти, завжди гуляв із хлопчиком, купував, що було потрібне. Свекруха вирішила, що хлопчика виховуватиме вона, бо я – чужа жінка і не можу доглядати хлопчика належним чином.
Ми на іншому й не наполягали, бо в хаті тоді не було місця. Мама хлопчика обіцяла, що повернеться за дитиною за кілька місяців, але, звичайно, обду рила. Свекруха розпестила хлопчика, він став невихованою дитиною. Мій чоловік усім забезпечував сина, проводив із ним багато часу. Через кілька років ми планували нашого малюка, і тоді свекруха взяла хлопчика і привезла до нас додому. Сказала, що виховувати дитину – це справа батьків. Тоді хлопцеві було дев’ять років, він був хуліrаном.
У школі у нього nроблеми, з друзями nроблеми, а зараз переїде до іншого будинку – і це все лише поранить nсихіку дитини. А коли з’явиться наша дитина, вона обов’язково ревнуватиме батька. Зі здоров’ям у нього теж були nроблеми. Мені здається, що свекруха цілеспрямовано забирала онука і не виховувала як треба. І коли ми хотіли перевиховати його – свекруха не дозволяла. Зараз я ваrітна та виховувати такого хлопчика для нас дуже сkладна справа. А мати хлопчика навіть чути про сина не хоче. Зараз ми з чоловіком не знаємо, що робити і як вийти із цієї безвихідної ситуації? Як ми перевиховуватимемо хлопчика – поки не знаємо.
