Якось ми з чоловіком вирішили поїхати з донькою на море. Давно ми не відпочивали, а тут з’явилася можливість. День був спекотним. Ми вранці вдосталь накупалися, позасмагали, а потім щільно пообідали і вирішили, що більше на пляж ми не підемо. Дочка повернулася в номер, а ми з чоловіком пішли на майданчик навпроти нашого готелю, де була тінь, гралися діти, і стояли зручні лавочки. Ось на них ми і плюхнулися. На майданчику грала дитина років 3. Вона грала з м’ячиком, який активно відскакував, а та радісно бігала за ним. Раптом м’яч вилетів за межі майданчика.
Щоб ви розуміли, поруч з майданчиком є різкий схил, який вів до шосе, а там і лікарня була поруч. Так от. Малюк побіг за м’ячиком, який закотився в бік вантажівки, що мчить по схилу. Ясна річ, гальмувати в таких випадках або здати назад – не варіант. Водій вантажівки з переляkаними очима смикав за кермо. Мама хлопчика тільки стояла на місці і kричала: – Стій! Кирюша! Кому кажу? Ну-ка зупинись! – а сама стояла на місці і нічого не робила. Інші люди теж тільки кричали і створювали ілюзію допомоги і дії. Мій чоловік, 100-кілограмовий чоловік, рвонув з місця, перпендикулярно добіг до малюка і зірвав його з місця.
Він повернув малюка його мамі, а та навіть не подякувала. Вона обняла сина, а на рятувальника навіть не звернула уваги. Наступного дня ми з чоловіком повинні були повернутися додому, так як його підтискали терміни по роботі. Раптом у нього різко піднявся тиск. По поверненню додому ми викликали швидку, і нам повідомили, що різкий стрибок тиску пов’язаний зі стре сом. Близько року чоловікові вставляли крапельниці, а від його матері, у якої хво ре сер це, ми ретельно приховували nроблему зі здоров’ям її сина. Ось такий ланцюжок нещасних подій почався через неуважність і невдячність однієї жінки.
