Дочка рік тому вийшла із декрету. У них із чоловіком двоє доньок, старша ходить до першого класу. І уявіть, із самого весілля дочка з чоловіком нікуди не виїжджала на відпочинок, навіть на дачу. Цього року вони вирішили зганяти на море, доки у зятя був вихідний. Ключі своєї квартири вони довірили мені, щоб я іноді поливала квіти доньки і загалом наглядала за будинком. Я порахувала це за шанс. У їхньому будинку було стільки сміття…
Я помила всі вікна, підлогу, викинула купу сміття та непотрібних речей, розклала все гарно по поличках і навіть провела міні-перестановку. Повернувшись із відпочинку, мої рідні не впізнали свого будинку. Однак замість слів подяки на мене полилися скарги про те, що я надто багато собі дозволяю і втручаюсь не у свої справи. Зять морщив обличчя. Я бачила, що йому і перед від’їздом не хотілося залишати ключі в мене.
А онука сказала, що не почувається вдома, бо я покопалася навіть у її поличках, і вона нічого не може знайти. Дочка теж поскаржилася, мовляв, я викинула багато потрібних речей. Вона сказала, що пожаліла, що залишила ключі у мене, адже я завжди лізу, куди не треба. Знаєте, я з цим не погоджусь. Ось я вважаю, що треба було стежити за порядком та чистотою в будинку, а не довести все до такої міри занедбаності. Я ж хотіла, як краще… Жодних злих намірів у моїх діях не було.
