Мені від бабусі в спадок дістався будиночок на березі моря. Тільки він був у жахливому стані, ми з чоловіком з заснування його заново переробили, так ще й другий поверх облаштували. І вирішили, що тепер влітку будемо кімнати здавати для туристів: так ми і стали заробляти на пенсії. Туристи-наш основний заробіток, тому що на одну пенсію не проживеш. Ми з зими розраховуємо всі гроші, скільки піде на їжу, на різні дрібниці. Готуємо кімнати для наших постояльців, і вже з весни вони починають до нас заїжджати. Моя дочка з зятем – гості постійні.
Тільки вони живуть не в кімнатах для туристів, а в літньому будиночку. Ми спеціально зробили його на всякий випадок. Він невеликий, але дуже затишний. Але в цьому році дочка з зятем зібралися поїхати в азіатські країни, хочуть щось екзотичне побачити. І тут дочка повідомляє, що замість неї приїдуть свати. Вона мені строго сказала грошей з них не брати і прийняти дуже добре. Мене це напружило, тому що ми зі сватами не особливо спілкуємося. Та й грошей я брати не збиралася: за їжу копійки підуть, навіщо з рідні брати.
Тільки от свати дуже примхливими виявилися. Бачте, вони хотіли, щоб я з чоловіком їх по повній обслуговувала, як в готелі. Тільки вони забувають, що ми їм не персонал, а рідня. Дочка накричала на мене по телефону, мовляв, вони ж старі, хво рі люди, невже мені так складно бути з ними ласкавішою. А я з чоловіком хіба не хворіємо? У нас зі сватами однаковий вік. Вони ще стали обурюватися, мовляв, чому вони живуть в літньому будиночку і сплять на розкладачках, а не в кімнаті на великому ліжку, як всі наші туристи. Ми сказали, що кімнати у нас платні. Так тут свати на нас обра зилися, ми остаточно посва рилися.
