У Тетяни з чоловіком два сини. Старшому п’ять років, молодшому два роки. Жінка сидить удома з дітьми. При цьому вона не в декретній відпустці, а просто займається домом та дітьми. Ніхто їй не допомагає. Бабуся ще не пенсійного віку. Працюють. Чоловік також цілими днями на роботі, та ще й, щоб забезпечити сім’ю, бере підробітки. Обра жатись на чоловіка за це не можна, адже він здобувач. Тетяна з дітьми постійно одна і дуже втомлюється. Тижня три тому жінка втратила свій смартфон. Очевидно на дитячому майданчику.
Вона переглядала стрічку, сини бігали з іншими дітьми, коли її щось відвернуло, вона поклала телефон на сидіння коляски молодшого і пішла до дітей. Хвилин за двадцять, коли вона повернулася до лави, телефону вже не було. Пошукала по кишенях, у колясці, у дітлахів запитала. Але ніхто нічого не бачив. Чоловік спробував знайти через обліковий запис Гугла, але не зміг. Вирішили, що куплять новий. Новий телефон Тетяна обрала сама середньої цінової категорії. Позавчора, коли вона з дітьми піднімалася до квартири, їй зателефонували. Хто дзвонив, так і залишилося нез’ясованим, оскільки дістаючи телефон Тетяна впустила його. Вдарившись об бетонні сходи, телефон розбився. Так сильно, що відновленню не підлягає.
– Я, звичайно, дуже засму тилася. Але ще сильніше засмутив мене чоловік. – бідкається подрузі жінка. – Влаштував таку істериkу, що чортам в Пеклі стало нудно. Кричав, що гроші йому нелегко даються, що розправитися з двома телефонами за місяць – це треба примудритися, і відмовився купувати мені новий. “Нехай тобі батьки купують, якщо такий криворукою наро дили!”, – сказав він. І вже два дні зі мною не розмовляє. Сам наkричав, сам обра зився. Можна подумати, що я це навмисне зробила. – А як без телефону обійтися? – Запитала подруга. – Він каже, що все одно я дома сиджу, а там стаціонарний телефон є. Зателефонувати по ньому завжди можна…
