Ми з дружиною прожили у шлюбі років 10, але останні три роки у нас спільним був лише побут. Жили ми як сусіди, її це так влаштовувало, тому що я забезпечував її та сина, просто у нас не було інти много життя. Останнім часом, за кілька місяців до розлу чення, вона виявила бажання влаштуватися працювати; я був тільки радий, що вона приходила пізно і затримувалася на роботі. Минуло кілька місяців після того, як вона вийшла на роботу, і вона сказала, що хоче офіційно розлу читися.
Я так і знав, що в неї хтось з’явився, але мені все одно було; я одразу ж погодився на її пропозицію. Я не розлу чався з дружиною через свого сина, тому що йому потрібен був батько, і навіть після розлу чення я сказав дружині, що дитина залишиться зі мною: вона може спокійно влаштовувати своє особисте життя. Ніколи б не міг подумати, що моя дружина виявиться настільки мерзенною і меркантильною, і աантажуватиме мене дитиною. Вона сказала, що сина я отримаю лише у тому випадку, якщо залишу їй квартиру.
А я не хочу їй нічого залишати, тому що квартира була куплена мною. Зараз я не знаю, що робити, адже за законом дитина повинна залишитися зі своєю мамою, але мій син взагалі не потрібен своїй матері, і я через суд доб’юся того, що її позбавлять батьківських прав. Мені здається, буде складно це зробити, але я готовий пожер твувати своїми нервами і часом, щоб син залишився зі мною, тому що з моєю дружиною у нього не буде жодного майбутнього. Наразі судовий розгляд ще триває, але я вірю, що зможу відсудити не лише квартиру, а й сина.
