Лідія Михайлівна проводила урок, коли її покликали до директора. – Це дуже терміново, — сказали їй, Лідії було дуже неприємно, вона не хотіла переривати важливий урок, була дуже важлива тема. Наближаючись до кабінету, вона почула розмову директора і якоїсь жінки. – Сідайте, Лідія Михайлівна. Хочу представити вам Марину. Вона журналістка, готує репортаж про нашу школу. Я хотів би, щоб саме ви допомогли їй. Як найкращий і вірний учитель. Лідія подивилася на жінку і вся зблідла. В очах журналістки вона впізнала свого батька. Дуже була та схожа. Тато залишив їх, коли дівчинка була зовсім маленькою. У нього є інша сім’я. Це все, що Лідія знала. Лідія Михайлівна і журналістка домовилися зустрітися після уроків.
Вона розповіла, що зовсім не знає місто. Тут раніше жив її батько. Після уроків вчителька і журналістка провели багатогодинне інтерв’ю. Про насичене життя школи, яке так любила Лідія, вона могла розповідати про школу нескінченно. Однак найбільше дівчину хвилювала лише дивна схожість тієї молодої жінки і її батька. Лідія повернулася додому і почала шукати фотографії цієї журналістки в мережі. Через пару хвилин вона натрапила на фото Марини та її батька. Їх спільного батька… Лідія заnлакала. Її сльози лилися від обра зи. Батьківська любов і підтримка була необхідна їй. Подзвонила вона відразу мамі і розповіла все. Минув час.
Всі в школі говорили, що інтерв’ю вийшло просто чудовим. Напередодні літніх канікул Марина знову приїхала до школи. Розповіла, що тато подивився інтерв’ю і розповів всю правду. Розмова була дуже важкою, після бесіди вони міцно обіймалися і nлакали. За дверима чекав тато. Лідія про це не знала. – Будь ласка, дозволь йому побачити тебе. Він приїхав сюди. Я хотіла спочатку поговорити з тобою, але батькові не терпілося. – Так, скінчено. Я завжди мріяла побачити його… – і в цей момент Лідія була гранично чесна. Під шкільним парканом троє людей обіймали один одного і nлакали. Лідія знала, що цього року її дитяча мрія здійсниться. Папа буде присутній на її дні народженні…
